?

Log in

No account? Create an account

Права, Ява, Нава як основа давнього православ’я

Aug. 12th, 2017 | 05:51 pm

Тема "Велесової книги", світоглядних основ викладених в ній, знань світоустрою, якими володіли Старотці-Рахмани, фактів існування докириличного алфавіту, велесовиці, завжди хвилювали дослідників слов'янського минулого. Турбувала їх і прихована правда про Праву, Яву, Наву - основу давнього православ'я.



Дискусія стосовно понять Права, Ява, Нава широко розгорнулись у 90-ті роки XX століття після оприлюднення текстів «Велесової книги» - давньослов’янського твору на дерев’яних дощечках, копії якого були знайдені білогвардійським офіцером Алі (Олександром) Ізенбеком під час військових подій 1919 року у панські садибі села Великий Бурлук на Харьківщині.

Залишимо осторонь спірну тему походження «Велесової книги», оцінювання викладених у ній давніх текстів та особливостей копіювання таких на дерев’яних дощечках виготовлених для просвітлення в 9-10 ст. н. е. еліти давньослов’янської Роської держави.

Бо припускаємо, що сам оригінал «Велесової книги», найвірогідніше, гравірувався на металевих пластинах і був надійно схований Рахманами у давніх підземеллях рахманських центрів. На це ж натякають оприлюднені недавно велесовичні сакральні тексти на металевих пластинах - сімейні реліквії рахманських часів ( http://horber.livejournal.com/1996.html ).

Вповні ймовірно, що копій «Велесової книги» на дерев’яних дощечках у часи Роської держави було виготовлено відносно багато (не менше десяти). І що одна з таких копій потрапила до Анни Ярославни, київської княжни, з якою вона і потрапила до Франції тієї пори.



Дослідники історії «Велесової книги» переконують нас, що саме цю копію, як і інші книги Анни, намагались віднайти російські дипломати у французьких монастирях під кінець наполеонівських війн. Бо супроводжуючи царські війська у складі німецько-австрійської коаліційної армії Шварценберга, вони потрапили до окупованого Парижу у 1814 році і діяли досить активно.

Є припущення, що частина дощечок «Велесової книги», що належали Анні (або їх копій) було вивезено до Петербургу, де після їх вивчення почалось формування нових копій для імперської знаті, захопленої «Історією…» Карамзіна та зацікавленою пошуками «русских» витоків.

Це «копіювання» здійснювалось по імперськи цілеспрямовано - з правками, внесенням у текст численних та «важливих» доповнень.

Ціллю таких маніпуляцій стало умисне «корегування» давньороського викладу, «виправлення» світогляду росів, яке мало отримати особливі ознаки, з елементами ідеології яхів, варягів, мосхів, угро-фіннів, прилаштування рахманських велесовичних текстів до імперських та окультних вимог того часу ( http://slb.org.ua/?p=8678 ).

У компільованій версії «Велесової книги» з’явились згадки про Триглава (замість Трояні і Трійці), Перуна (замість Поряня), Симаргла, Мари та інших яхівських (варяжських) «божеств», які не мали прямого стосунку до Світлого Ірію та Прави, до світогляду росів.

«Переписувачі» перемежували рахманські православні молитви, які звернені до Творця-Сварога, до Прави, до Світлих Отців, численними славленнями темних богів та божків (істот антисвіту), з якими православ’я завжди боролось.

Так з’явилась масонська версія «Велесової книги» у копіях «під старовину», цікава для дворянських кіл захоплених окультизмом.

Схоже, через декілька десятиліть одна з таких «копій» осіла на Слобожанщині, де згодом потрапила до рук Алі Ізенбека, почавши свої детективні мандри Європою та світом…



Проте нас цікавить не цей детектив та трактування змінених текстів. Нас цікавить вичленування оригінального роського тексту «Велесової книги».

Виникає найголовніше запитання.

Як у найдених компілятах побачити правдивий, оригінальний, роський, давньоправославний текст? Як вилучити вставки та правки? Як звільнити давні роські, Рахманські тексти від завідомо неправдивого, чужого та привнесеного окультистами і масонами за ідеологічними мотивами?

Найкращим виходом було б ознайомлення зі справжніми текстами «Велесової книги» (уже говорилось, що такі, напевно, були гравіровані на металевих пластинах). Проте оригінальні тексти книги ще не знайдено.

Натомість, існують інші велесовичні сакральні тексти, виконані на металевих речах слов’янської доби, які за віком значно старші за тексти «Велесової книги» від Анни Ярославни та ті, що знайдені Ізенбеком.

Публікація зображень таких у інтернеті вже дозволила дослідникам зробити перший аналіз та у цілому з’ясувати, які саме тексти у «Велесовій книзі» є первинними, а що завідомо грубо доповнено «переписувачами» 19 століття.

Уже сформувалась і однозначна позиція стосовно велесовичної букви «о», яка у період 15-16 століть, у візантійській за походженням кирилиці, почала звучати як «оук» та «у», що змусило наступні покоління слов’ян у зростаючій імперії Романових, вимовляти давню назву держави Рось уже як Русь (http://horber.livejournal.com/1555.html ).

Стали більш зрозумілими правила сакрального рахманського велесовичного письма, де кожній букві алфавіту відповідає один-єдиний, окремий звук!

Також виявилось, що сакральні слова є специфічними абревіатурами чи шифрограмами – набором скорочень з початкових букв слів наповненого глибоким світоглядним змістом речення.

Про що це говорить?

Про те, що аналіз фотографій з сімейними реліквіями з Вісло-Дніпровського регіону варто продовжити. Бо сакральним речам на таких фото щонайменше 2,3 - 1,5 тисячі років! А так як у інтернеті з’явились нові фото реліквій з давньослов’янськими велесовичними надписами, то спробуємо проаналізувати і їх.

На першому з нових фото бачимо сакральний роський артефакт на якому показаний вселенський світоустрій.



На округлій металевій пластині гравіровано композицію з велесовичних букв та знаків, які відтворюють структуру Ірію, православне бачення світобудови.

Видно, що Ірій (польова частина Всесвіту) ієрархічно складається з трьох головних частин – ПРАВИ, ЯВИ, НАВИ. На пластині такі позначені велесовичними буквами: зверху буква «П» – Права; з одного боку буква «Я» – Ява; з іншого боку буква «Н» – Нава.

Зрозуміло, що ця ієрархічна структура Ірію підтримається у бутті найвищою силою у Всесвіті – ОТЦЕМ (Творцем-Сварогом). Його на пластині позначає велесовична буква «О», яка є найбільшою за розмірами серед усіх знаків зображення і поставлена у центрі.

Тут варто зазначити, що поняття СВАРОГ теж абревіатура. Вона виступає на роській та українській мові у значенні - Святий Вишній Атман (Дух) Рівням Отців Господніх.

Складною абревіатурою є і поняття ГОСПОДЬГОсподар Святим ПОлям Добрим (Ь - знак множини).

Поняття Сварог та Господь, як синоніми слова Творець, набагато ширше характеризують вселенське значення Отця-Творця.

Але буква «О» у центрі пластини не єдина.

У внутрішньому полі букви «О» видно букву «С» - символ Сина Творця. Цей символ показує на того з синів, якому Отець надає право здійснювати захист життя у Всесвіті, на якого найбільше покладається у своїх головних справах.

У верхній частині букви «О», між двома лініями, бачимо і інший символ, який нагадує трикутник. Це велесовична буква «Д» - символ Духа Святого, або того польового (духовного) механізму, яким Отець оживлює Ірій та Всесвіт. Бо Дух Святий – це Жива і Мога, та усі поля якими володіє Отець-Творець-Сварог.

Рівнораменний ХРЕСТ у низу – це знак святості Ірію, світла печать, яка говорить, що у світобудовчому плані так має бути завжди!

Аналогічне зображення бачимо і на другому фото, де округлий предмет має зверху вушко для ремінця чи ланцюжка.



Схоже на те, що перед нами зворотня сторона якоїсь важливої сакральної речі, лицьової поверхні якої ми не бачимо. Можливо це Рахманський оберіг чи Рахманський знак духовної влади, на що вказує надзвичайно тонке та якісне гравірування на цій частині предмету.

І як у першому випадку, у центрі округлої пластини бачимо символи Прави, Яви, Нави. Також у центрі бачимо символічну композицію з букв О-С-Д (Отець-Син-Дух Святий), і зображення рівнораменного хреста з низу.

Тут варто сказати, що на думку дослідників, роська абревіатура ХРЕСТ (не плутати з поняттям Христ!) має декілька смислових, понятійних розшифрувань (не менше трьох), через її особливу глибинність та значущість.

Конкретика кожного розшифрування залежить від того, у якому контексті застосовується слово. У даному випадку можливе таке роське та українське розшифрування: ХРЕСТ - Хто Рівнями Є Святості Творця.

Найімовірніше це ім’я того Сина, якому доручено виконувати волю Отця (Творця-Сварога-Господа) на усій Землі, у період Нових Часів.

Зображення підкреслює головне у православному світогляді – Отець (Творець-Сварог-Господь) щедро одухотворяє Ірій (Праву, Яву, Наву).

Саме Творець несе життя у Мир, де виконавцем Його волі є Син (у велесовичному написанні - СОІН), ім’я якого Хрест Отця Господа, через якого у Мир Землі посилається Чистий Дух для духовного кормління явлених душ.

Таке твердження підкріплюють і зображення з третього фото, на якому бачимо три велесовичні, роські, рахманські обереги різної форми, зі знаками духовного кормління (живлення) вселенського життя: О-С-Д (Отець-Син-Дух Святий).



По середині бачимо оберіг листоподібної форми, гострим кінцем до низу та вушком до верху. На ньому відтворено символіку, яку перед тим ми побачили у центрах композицій на першому і другому фото. Присутній на листоподібному оберезі і знак рівнораменного хреста.
З двох боків від центрального зображення бачимо фото округлих пластин з написом О-С-Д (Отець-Син-Дух Святий).

На них, у зрозумілих для давніх росів-слов’ян символах відображені механізми вселенського начала, механізми духовного кормління душ, які збудовані на ЗАКОНАХ Прави, Яви, Нави, та які порушити не здатен ніхто!

Але що означає поняття ЗАКОН?

ЗАКОН – це роська, рахманська абревіатура, яка стосується особливого вселенського знання, зведення правил, згідно яких Творець здійснює духовне кормління світлих душ, або КОНу – Кормління Отцем Небесним, що вимагає від нас розуміння механізму такого.

На роській та українській мові поняття ЗАКОН означає – ЗА (за правилами; відповідно до) Кормління Отцем Небесним.

Тобто ЗАКОН – це розуміння і виконання правил життя у Світлому Ірії, правил духовного кормління, правил Творця, правил КОНа.

Варто також сказати, що символіка О-С-Д (Отець-Син-Дух Святий) не перекреслює багаторівневу структуру Прави. Вона не спростовує наявності у Світлому Ірії інших небожителів, які включені у сомн Кола Творця та інших Кіл Світлого Ірію.

На те, що знання ЗАКОНУ Творця було широко розповсюджено і у всій Роській державі, вказує наступне, четверте опубліковане фото.



На ньому бачимо верхню частину плащової застібки з білого металу, на якому проглядаються велесовичні знаки та букви.

Зліва вирізьблено найвищу для росів символіку Світлого Ірію – букви О-С-Д (Отець-Син-Дух Святий), основу КОНа.

З права відтворено символ восьмикутного хреста, який символізує одне з Кіл Отців Світлого Ірію. Про смисл таких у наступних публікаціях.

Так про що ж говорить символічне зображення на, здавалось би, побутовій речі – застібці?

Про те, що ця річ сакральна і, найпевніше належала одному з Старотців-Рахманів слов’яно-роських часів. Бо благословління (дозвіл) на носіння металевої речі з такими знаками можливо було отримати лишень від найвищих духівників держави Рось, можливо від Першого Отця Роської Трояні.

Разом з тим, давні роські артефакти показують і певну загальну вживаність системи знаків у державі Рось, загальну значимість таких знаків, як для самих хранителів високих знань (Старотців-Рахманів, волхвів, священників), так і для роського народу, для усіх слов’ян Вісло-Дніпровського регіону.

Найбільш узагальнюючим у цьому плані є зображення на п’ятому фото, де навколо центральної композиції, О-С-Д (Отець-Син-Дух Святий), на округлій пластині з хвилястим краєм, який містить 19 вигинів-хвиль, розміщено восьмикутну зірку (символ наступного за рівнем Отця-Творця кола Отців), як і велесовичний сакральний абревіатурний напис роською мовою: СВРГІЄОЦЬ – СВАРОГ І Є ОТЕЦЬ (http://horber.livejournal.com/1482.html ).



Це ще раз підкреслює головне у слов’янському світогляді: Ірій, що складається з Прави, Яви, Нави, при усій складності багаторівневої побудови своїх частин, завдячує життям енергіям Творця-Сварога, які даються через систему духовного кормління (КОН), через Сина та Духа Святого, у відповідності до Законів Прави, Яви. Нави.

Тому, варто підсумувати та висловити наступне:

1. У слов’янських предків тисячоліттями існували глибокі знання світоустрою, розуміння механізмів керування Всесвітом, законів духовно-польового кормління усього явленого, де Творець (Отець-Сварог-Господь), як джерело, піклується про своє творіння, про Всесвіт, разом зі своїм Сином (Соіном) і Духом Святим, з усіма душами Світлого Ірію;

2. Роси-слов’яни добре знали - структура Ірію, вселенська структура, складається з трьох головних частин, Прави, Яви, Нави, кожна з яких відіграє важливу роль у вселенському бутті, в удосконаленні людських душ, у процесі життя у Всесвіті, де найважливішим фактором є світлість людської душі (через виконання законів Прави, Яви, Нави), яка надалі стає елементом Світлого Ірію, Прави, Неба, і входить у систему управління Всесвітом;

3. Старотці-Рахмани та волхви росів-слов’ян добре розуміли ті завдання, які ставить Творець, здійснюючи управління Всесвітом та Ірієм, усією ієрархією Прави, де підтримання життя, його опіка, захист та очищення від польового бруду (від антисвіту - темного польового вірусного утворення), як обов’язок, належить Хресту (не плутати з Христом!), Сину Господньому, який єдиний має право від свого Отця (Творця-Сварога-Господа) прощати і милувати.

Такий висновок підкріплюють і численні знахідки слов’янських, давньороських, давньоправославних натільних хрестиків з Волині, фото яких поміщені у інтернеті.

Такі хрестики мають одну цікаву особливість – вони охоплені колом (КОЛОМ ЖИТТЯ), структурою, яка разом з рівнораменним хрестиком у центрі, показує рух енергій кормління Творцем в єстві людини (таке складається з чотирьох компонентів).

Але і про це теж у іншій публікації…



Роси-слов’яни добре знали та розуміли не тільки структуру вишньої частини Ірію (Неба), ієрархію кола самого Творця, але і глибоку та складну структуру усього Ірію, включаючи рівні Прави, Яви, Нави.

Саме для вищого духовенства, Старотців-Рахманів та волхвів, зображення на сакральних речах нагадувало про основи світобудови, про механізми духовного кормління Отцем-Творцем усього живого (КОНу), про правила надання духовного кормління (ЗАКОНах Прави, Яви, Нави), про правдиве відтворення у символах усіх енерго-польових процесів вселенського управління.

Для чого?

Для запобігання спроб «модернізації» законів Творця, зумисного викривлення знань структури Ірію, спрощення або «доповнення» таких не існуючими елементами, тими, що належать до антисвіту та є ворожими до Творця і Світлого Ірію, тих які діють в інтересах антисвіту та його темних агресивних істот, польового гаддя.

Можливо вже час зрозуміти духовну велич роських предків?


* * *
По матеріалам з інтернету
Переклад зі сторінки

http://sviatoiar.livejournal.com/2238.html

Link | |

Рахманські сакральні тексти велесовицею

Jun. 28th, 2017 | 09:54 pm

Полеміка довкола Велесової книги, суперечка що до її історичної цінності та автентичності, так би і залишилась справою прихильників книги, як і противників такої з табору академічної науки, якби не оприлюднені знахідки металевих речей з велесовичними написами періоду кінця 1 тис. до н. е. - середини 1 тис. н. е. То про що ж говорять знайдені велесовичні написи?



Нещодавно у інтернеті з'явились фотографії сімейних реліквій - металевих речей слов’янського періоду, на яких велесовицею, методом "скоропису", характерним для дощечок Велесової книги, вертикальною в'яззю, вирізано назву древньослов’янської держави - РОСЬ ( http://horber.livejournal.com/1555.html ). Дослідники вважають, що наявність таких артефактів - це прямий доказ існування давньої Роської держави в центральному слов’янському, Вісло-Дніпровському, регіоні.



В публікаціях з цього приводу відмічаються і особливості зазначеного письма, велесовиці, які перетворюють його на сакральне письмо. Найважливішим у цьому випадку є виконання двох головних правил:

- окремому звуку повинна відповідати тільки одна окрема буква (знак)!
- окремій букві (знаку) повинен відповідати тільки один єдиний звук!


Звідси, головною ознакою сакральності письма, була і є однозначність передачі буквено-звукової інформації. У велесовиці, роській азбуці, як і нині в українській мові, звуки та букви чітко прив'язані один до одного, виходячи з умови виконання головного принципу - як пишеться, так і говориться.
Саме це дозволяло давнім слов’янам-росам та їх духовним Отцям, Рахманам і волхвам, тисячоліттями користуватися унікальною велесовичною абеткою для сакрального кодування священних текстів, для словотворення, для складання особливих слів-абревіатур з глибоким духовним змістом, об’єднуючи перші букви застосованих слів.
Принципи сакрального письма добре ілюструє сакральний надпис на пластині у вигляді кільця, що віднайдено десь у Волинському регіоні, на якому велесовична абревіатура звучить так - *СВРГІЄОЦЬ*.
На думку фахівців, роською, нині українською мовою, вислів мав звучати - *СВАРОГ І Є ОТЕЦЬ* (на русском - *СВАРОГ И ЕСТЬ ОТЕЦ*). При цьому слова СВАРОГ і ОТЕЦЬ теж абревіатури з глибоким духовним змістом.



Надпис на кільці чітко витримує основні принципи сакрального письма і показує, якою була велесовична буква «О» у давнину і якою вона залишалася аж до моменту формування візантійськими монахами у 9 ст. н. е. складної, а тому не сакральної, кирилиці.
У новотворі древньому знаку штучно "розширили" діапазон звучання, аж до трьох звуків, "О", "ОУК", "У", та почали нав'язувати таке трактування букви усім мешканцям регіону, слов'янам та не слов’янам!
На просторах Верхнього Поволжя у 15-16 столітті, у кириличній версії, став домінувати звук «У». Тому напис РОСЬ звучала там виключно як РУСЬ, втрачаючи при цьому закладений у неї сакральний зміст.
Сказаному є і інше підтвердження.
Однозначність звучання велесовичної букви «О», овального знаку з двома лініями зверху, стає зрозумілою при вивченні ще одного давнього велесовичного напису на пластині складної форми, яка, на думку дослідників, являється символом Трояні та знаком міста Соуренж (Суренж).
На цій пластині, зверху, над зображенням трьох плодів, розміщено напис СОУРЄНЖ - абревіатура, де поряд стоять велесовичні букви «О» та «У».



Зважаючи на сакральність велесовиці стає вповні очевидним, який саме з двох знаків у абетці відтворював звук «О», а який «У». Зрозумілим стає і те, що буква «О» у велесовиці не може бути ні дивним «ОУК-ом» ні буквою «У».

Чотири фотографії давніх сімейних реліквій, які, останнім часом з'явилися у інтернеті, лишень підтверджують висновки дослідників.
Розміщені на них написи підтверджують висновок, що буква «О» (у давній велесовиці це овал з двома рисками до верху) вимовлялася тільки як звук «О». І ніяких інших прочитань у минулому існувати не могло!

Тому варто прокоментувати і нові цікаві фото та спробувати розшифрувати велесовичні, або роські написи, які розміщені на артефактах, що належать, ймовірно, до кінця 1 тис. до н. е. - середини 1 тис. н. е.
На першому фото бачимо щиток-пластину, на якій вирізьблено текст у вигляді двох велесовичних абревіатур, які звучать так - СВРГІЄОЦЬ і СОУРЄНЖ. Справа і зліва від текстів відтворені сварги, а під текстом подано рівнораменний хрест з округлими заглибленнями на кінцях.
Над текстом прорізні два отвори, ймовірно для кріплення пластини.



Текст, за типологією знаків, абсолютно ідентичний велесовичним текстам артефактів оприлюднених у інтернеті раніше.
Схоже текст вирізався штихелем, хоча можливі й інші техніки різьби. За оцінками спеціалістів предметам з такими надписами не менше 2,3-1,5 тис. років, що може вказувати на їхню унікальність для слов’янського світу!
Адже вони очевидні приклади докириличного письма, яке мале ходження тисячоліттями до початку нової ери!
Особливістю написів на цьому щитку є те, що дві сакральні абревіатури, які зустрічались раніше окремо, СВРГІЄОЦЬ і СОУРЄНЖ, розміщені поруч, на одному предметі. Це вказує на їх глибинний сакральний зв'язок.

Виходячи з розшифрування першої абревіатури, яка звучить як СВАРОГ І Є ОТЕЦЬ, дослідники переконані у наступному роському та українському прочитанні наступної абревіатури: СОУРЄНЖ - СВЯТІСТЬ ОТЦЯ У РІВНЯХ Є НАРОДУ ЖИВОГО (на русском – СВЯТОСТЬ ОТЦА В УРОВНЯХ ЕСТЬ НАРОДА ЖИВОГО).
Тобто, перший напис розкриває нам ім’я Отця росів - Сварог!
У той же час наступний напис констатує - святість Отця знаходиться у духовних рівнях живого народу (живого - тобто того, який отримує від Отця Живу, енергію та поля життя!). Звідси, народ який шаную Праву - живий народ!
Такі висновки підкріплює і друге фото іншої сімейної реліквії.



На пластині, майже трикутної форми, де у верхній частині розташовані отвори для кріплення, вирізані три сакральні фрази у обрамленні, у вигляді прорізаних хвилеподібних дуг. За змістом фрази-абревіатури перегукуються з раніше розшифрованими написами, хоча мають деякі відмінності.
Весь текст звучить так - СЄБОГЪ СВАРОГЪ ІЄОТЄЦЬНАШЪ.
На роській та українській мові це може означати наступне: СЕ БОГ СВАРОГ І Є ОТЕЦЬ НАШ (на русском – ЭТО БОГ СВАРОГ И ЕСТЬ ОТЕЦ НАШ).

Проте це не повне пояснення.
Текст має свої особливості - кожний рядок у ньому завершується твердим знаком (велесовичний твердий знак в українській мові нині позначається апострофом).
На думку дослідників - твердий знак (Ъ) у велесовиці не буква. Він елемент, який вказує на приналежність до найвищих духовних рівнів Прави. Він графічна мітка для вищих духовних категорій, застосування якої у змісті слова строго регламентувалося законами Прави і власне Рахманами та волхвами.
Тобто перед нами символ вищого ступеню духовного наповнення, духовної святості (Ъ), використання якого потрібно заслужити.
Але найцікавіший напис розташований на третій пластині, яка має складний та багатий рисунок.



На ній вирізані вже знайомі абревіатури. Проте є певні значні відмінності. Так напис на пластині говорить про найважливіше для людей - про те, що Сварог є Творцем (Всесвіту, Світлого Ірію, Прави, Нави, Яви і т. п.).
Текст складений у вигляді двох рядків і оконтурений складним плетеним рисунком знизу і тисненими на металі дугами зверху.
Він констатує: СЄБОГЪСВАРЪГЪ ІЄТВАРИЦЬАРТА.
Роською та українською мовами повний текст може звучати так - СЕ БОГ СВАРОГ І Є ТВОРИ(Е)ЦЬ АРТА (на русском – ЭТО БОГ СВАРОГ И ЕСТЬ ТВОРЕЦ АРТА).
Але не тільки констатація головного, що Сварог і є Творець, відрізняє третю пластину від попередніх. На пластині присутнє ще одне важливе слово - АРТА.

Дослідники вважають, що АРТА - це місто попередник столиці давньослов'янської держави, Соуренжа.
Арта теж була столицею, але ще більш давнього утворення - держави Артанії, ймовірно, у ІІ - І тис. до н. е. Вона впала після облоги та руйнування готами у 6 ст. до н. е.
Проте і це не вся інформація.
Дослідники стверджують, що слово АРТА – теж сакральна абревіатура, яка роською та українською мовами має наступний зміст - АТМАН (дух) РІВНЯ ТВОРЦЯ АТМАНУ (духу) (на русском - ДУХ УРОВНЕЙ ТВОРЦА ДУХА).
Підтвердженням важливості значення поняття АРТА є четвертое фото з наступною роською реліквією. Це круглий оберіг з вирізаним на ньому словом АРТА.



Які ж висновки можна зробити на основі побаченого? Про що говорять фото цікавих сімейних реліквій?

Говорять вони про наступне:
1. Про існування у центральному слов’янському регіоні пласту найдавнішої слов'янської, рахмано-волхвської, православної культури, знищеної новими цивілізаціями - особливого духовного співтовариства, яке постало за багато тисячоліть до формування існуючих світових релігій;
2. Про існування давньої слов'янської писемності, яка мала усі ознаки сакральності та абревіатурності та впливала на слов'янську духовність і світобачення, застосовувалась у найдавніших слов’янських державах за багато тисячоліть до появи візантійської кирилиці, була інструментом у формуванні сакральних понять та слів слов'янськими Отцями - Рахманами і волхвами;
3. Про високі технологічні досягнення слов'ян у роботі з металами, культуру обробки виробів з металу, ювелірну майстерність слов’янських майстрів, які вирізьблювали тексти на невеликих за розмірами пластинах та оберегах;
4. Про існування давніх слов'янських держав і союзів за тисячі років до нашої ери, що зростали на духовних принципах і законах Прави, Яви, Нави, та будувались зусиллями духовних слов’янських учителів - Рахманів та волхвів.

І на останок...
Велика дяка тим хранителям унікального спадку, які не зважаючи на бурхливу тисячолітню війну з усім слов’янським та давнім православним, на вимушену зупинку у 17-18 століттях діяльності рахмано-волхвівської системи, захистили рахманські реліквії великих прадідів та надали фото сімейних реліквій для широкого наукового аналізу та вивчення!


* * *
По матеріалам з інтернету
Переклад з сторінки -
http://sviatoiar.livejournal.com/

Link | |

РОСЬ – давній велесовичний напис в’яззю

Apr. 28th, 2017 | 04:13 pm

В інтернеті з’явились цікаві зображення сімейних реліквій давнього слов'янського періоду, ймовірно 1 тис. н. е., які підтверджують факт існування у центральнослов'янському, Вісло-Дніпровському, регіоні, давньої держави Рось, на що звертав увагу ще академік Борис Рибаков.

На металевих речах різної форми, вертикальною велесовичною в’яззю, скорописом, характерним для дощечок Велесової книги, різними техніками, вирізано назву давньослов'янської держави – РОСЬ.

Форма вертикального розташування слова вказує на одну особливість – зображення має символічний та знаковий характер. У такій подачі слово сприймається як певна емблема чи бренд, який символізує давню слов'янську державу.



Для належної розшифровки велесовичного напису РОСЬ, важливо знати сакральні принципи слов'янської велесовиці, розуміти правила створення слов'янських сакральних абревіатур-понять.

Ці правила для велесовичного письма закладені у принципах побудови його азбуки, які пов'язують кожен окремий звук з кожною окремою літерою, без усіляких можливих натяків на варіативність прочитання чи варіативність звучання написаного:

— окремому звуку завжди відповідає тільки одна окрема буква (знак)!

— окремій букві (знаку) завжди відповідає тільки один окремий звук!


Звідси, головною умовою сакральності слова є однозначність передачі інформації у ньому: усі звуки і букви повинні бути жорстко пов'язані і не мати натяків на різночитання чи варіанти подвійного звучання.

Саме такі принципи дозволяли Святим Отцям тисячиліттями приміняти особливе велесовичне письмо для сакрального кодування священних текстів, для словотворення, для складання особливих слів-абревіатур з глибоким духовним змістом (методом групування перших літер застосованих слів).

Сакральні слова служили прославленню Творця, Прави (закону Творця), Світлого Ірію, душ славних предків. І не тільки у молитвах чи духовному служінні, але і в буденних справах і повсякденному житті.

Тому, мова рахманів та волхвів, що була наповнена сакральними абревіатурами, спонукала слов'ян до постійного контакту з вищими світлими силами і славила їх.



Кирилиця, яка була сформована Кирилом і Мефодієм за вказівкою візантійського імператора Михайла III у 9 ст. н. е., дивувала слов'ян нагромадженням надмірної кількості букв, у окремих варіантах до 54 літер!

Вона вкрай ускладнювала письмове відтворення слов'янського звукового ряду - одному звуку у ній могло відповідати декілька знаків. Іноді таких знаків було до 4-х або 5-ти на один звук!

Наприклад, звук «о» позначався літерами «он, оук, ота, ом, одь», а звук «у» - буквами «ук, оук, іжиця» та іншими. Щось схоже мало місце і для інших звуків та букв.

У кириличній абетці отримали місце знаки які не мали звукових відповідностей у давній слов’янській мові. Серед таких букви «псі, йота, едо, ета, ень» та інші. Складними були і правила користання цими знаками...

Але особлива роль у історичній перспективі відводилося штучній трансформації літери «оук» (яка у давнішій велесовиці читалась виключно як «о») у кириличне «у». «Оук» копіював зображення влесовичного «о», як овалу з двома лініями догори, проте варіантивністю свого прочитання вводив читача у глибоку оману.

Так велесовичне слово РОСЬ у кириличному прочитанні могло звучати у трьох варіантах: як РОСЬ, РОУСЬ чи РУСЬ, що кардинально спотворювало закладену у слові сакральну інформацію.



На відміну від складенної візантійськими ченцями заплутанної кирилиці, "оук" в велесовичній вимові слов'ян звучав виключно як "О"!!!

Бо для звуку «У» у велесовиці існував один-єдиний та зрозумілий нам знак!!!

Цей знак присутній на давньослов'янській пластині (ймовірним віком у 2,2-2,3 тис. років), на якій вирізано сакральне роське слово СОУРЕНЖ і поряд розміщені букви «о» та «у».



Сакральна абревіатура РОСЬ давньороською, а нині українською мовою, на думку дослідників означає сакральну фразу - Рівні Отців Святих Ь (Ь - знак множини або високості).

У російському перекладі ця фраза звучить як - Уровни Отцов Святых Великих/Высоких.

Це означає, що у абревіатурі РОСЬ закладені певні смислові значення, важливі для давньослов'янської системи Прави, для слов'янських Святих Отців, рахманів та волхвів.

У слові РОСЬ присутня інформація і про духовні рівні (духовної високості) слов'янських Отців, про їх місце у системі Прави, у Світлому Ірії. У ньому говориться про духовну наближеність Отців до Творця!

Тому, РОСЬ - країна найвищих духівників, шанованих рахманів та волхвів, власне аріїв!

Натомість, мудрість найвищих рахманів, тих самих аріїв – це розуміння справжнього світоустрою, будови Всесвіту, рушійних сил та системи управління таким, знань влаштування Світлого Ірію і рівнів Прави, очолених Творцем. Це відання законів Прави, Яви та Нави.



Знання аріїв - це здатність контактувати з вищої світлою силою Всесвіту, а через неї, можливість впливати на навколишній матеріальний світ і його поселенців - Яву.

Знання аріїв – це вчення про вічність у духовному житті (вічність душі), через служіння Світлому Ірію, через життя у Праві, через відання та славлення такої.

Бо арії – це найвищі духовні посланці у системі розповсюдження знань про Світлий Ірій, які направлені Творцем для духовного удосконалення людства, гармонізації життя на Землі ( http://horber.livejournal.com/870.html ).

Вони - духовні Старотці, які досягли вищої мудрості та здатні впливати на земне життя через духовні практики, адже мають найвищий контакт з ієрархією Світлого Ірію, з душами найвищих Предків і власне з Творцем. Вони духовні проводирі свого народу, названого, за духовними критеріями, слов'янами та росами...

Нині маємо можливість бачити і вивчати символи давньої слов'янської держави Рось, розташованої у центрі слов'янських земель, та осягати давнє сакральне письмо великих рахманів та волхвів.

Добре, що таємниці давнього минулого слов'ян-росів усе ж відкриваються...


* * *
Переклад по матеріалам з інтернету
http://rodobogie.org/content/simvoly-drevneslavyanskogo-gosudarstva-ros

Link | |

Давньоруські літописи – це фальшивки 15-16 століть!

Mar. 26th, 2017 | 05:35 pm

Засадничими документами у питанні вивчення давньослов'янської історії до нині є так звані давньоруські літописи. У царські часи їм присвоїли загальновизнані нині назви, а саме: «Повість врем’яних літ», «Літопис Київський», «Літопис Галицько-Волинський».

У 18-19 столітті ці літописи були об'єднані в певне зведення (зібрання творів) з досить гучною назвою - «Літопис руський» («Летопись русская»).

Фото 1. Лаврентієвский літопис – одне з давньоруських літописних зведень



Своїми текстами літописи торкались давньослов'янських часів (до 10 ст. н. е.), періоду Київської Русі (10-11 ст. н. е.), часів так званої феодальної роздробленості (11-13 ст. н. е.), пори утворення Галицько-Волинської держави на Прикарпатті та Західній Волині (13 ст. н. е.).

Можна було б щиро порадіти появі важливих знахідок давніх історичних джерел, які розкривають глибини слов'янського минулого, якби не одна дивна обставина.

Виявилося, що оригіналів літописів 11-13 століть за останні п'ятсот років так ніхто і не бачив, а тексти літописів лишень відтворені якимись «достовірними» кирилличными копіями 15-16 століть, виготовленними у далеких монастирях на північ від Москви у часи Золотої Орди!

При цьому, власники копій клятвенно завіряють читачів, що тексти чітко відповідають давнім оригіналам, хоча ці оригінали, з невідомих причин, чомусь не збереглися! Бо з тих часів ніхто не бачив і шматочка найдавніших їх текстів!

Звідси виникають шокуючі запитання.

А чи дійсно існували давньоруські кириличні літописи 11-13 століть?!

І чи варто сліпо довіряти сумнівним московським кириличним копіям 15-16 століть?!


Адже вони написані далеко від слов’янських територій, на землях Золотої Орди, після кривавого піднесення Москви над сусідніми князівствами, у часи «збирання» нею навколишніх земель?

Фото 2. Московське князівство - улус Золотої Орди у 14-15 століттях



Виконаний ще у 20 столітті аналіз московських кириличних літописів 15-16 століть виявив у них чіткі сліди компілятивності, різних вставок, ознаки обробки історичного матеріалу та численних правок.

Вже тоді було ясно, що виконавці моськовських копій підганяли викладення матеріалу під чийсь задум, вибудовуючи перебрану інформацію у потрібну їм конструкцію, виявляючи, у такий спосіб, свої піззнання наслідків описаних подій.

Крім того, усілякі запевнення, що копії, начебто, «повністю відповідають оригіналам» Нестора та Сильвестра, інших невідомих слов’янських авторів 11-13 століть (тобто первісним літописам), виглядають дуже дивними. Бо досі не знайдено жодного зразка літописів Нестора та Сильвестра.

Природньо, що постає і чергове запитання.

А якою азбукою писали Нестор, Сильвестр і інші автори оригінальних літописів 11-13 століть?

Є надто великі сумніви у тому, що вони користувалися кирилицею, азбукою далекою від сакральності та слов'янського світогляду ( http://sviatoiar.uamodna.com/articles/slovyansjka-istoriya-zagublene-mynule/ ).

Знахідки артефактів з давніми докириличними (велесовичними) написами вказують на те, що у 11-13 століттях, як і у ранні слов'янські часи, сакральним письмом у слов'ян була велесовиця.

Саме вона міцно тримала сакральні вимоги до духовного письма: один звук – одна буква; одна буква – один звук; як пишеться так і говориться!

Фото 3. Давньослов'янський кільце з велесовичним написом СВРГІЄОЦЬ (Сварог і є Отець)



В 11-13 століттях велесовиця була важливим інструментом у православних духівників, у колах рахманів та волхвів, які шанували багатотисячолітній православний світогляд і служили державі Рось і Трояні.

Саме зусиллями старотців-рахманів, стараннями Роської Трояні, у 12 столітті, з Києва, було випроваджено авторитарних Рюриковичів, які надалі стали на шлях кривавої помсти Роській державі та місту Києву.

Згадайте жорстоке руйнування роського міста Андрієм Боголюбським у 1169 році та масове вбивство його мешканців!

Крім того, кирилиця, як продукт штучний і не слов'янський (його сформували у 9 столітті Кирило та Мефодій за вказівкою візантійського імператора Михайла III), для письма сакрального є конструкцією химерною та складною і позбавленою сакральності!

Кирилиця дивувала нагромадженням знаків, у деяких варіантах до 54(!), схожістю звучання багатьох букв, що дуже ускладнювало відтворення простого і логічного слов'янського звукового ряду.

Одному звуку у ній могло відповідати до 4-5 знаків(!).
Так звук «о» відтворювався буквами «он, оук, ота, ом, одь», а звук «у» - буквами «ук, оук, іжиця» та іншими.

До того ж у кирилицю були привнесені букви, які не мали звукових відповідностей у давньослов'янській мові. Серед таких - літери «псі, йота, едо, ета, ень» та інші. Складними виявилися правила користання буквами і звуками.

Але особлива роль у історичній перспективі належала кириличній букві «оук».

Кириличний «оук» копіював зображення велесовичного «о», як овалу з двома лініями догори, проте діапазоном свого звучання вводив читача у суцільну оману.

На відміну від велесовиці, де буква чітко читалась як «о», кириличний «оук», звучав по різному, як «у», «оук» та «о», що дозволяло нащадкам авторитарних Рюриковичів трактувати назву загальнослов'янської держави Рось (навіть у велесовичних документах) на свій лад, уже як Русь (!?).

Фото 4. Пластина, ймовірно 3-2 ст. до н. е., з сакральним написом СОУРЕНЖ, де поряд стоять велесовичні букви «о» та «у»



Важливо також зауважити, що у кириличних літописних текстах 15-16 століть переважають розповіді виключно про родину Рюриковичів. Усі інші сім'ї і роди або затушовані, або подані малозначимими, залежними від Рюриковичів.

Майже нічого не пишеться про Троянь і систему духовної влади в роських землях. Рюриковичам приписується суцільне всевладдя, хоча їхні діяння на землях Росі відбуваються на досить обмеженому просторі, у 3-4 регіонах, і переважно у ході руйнівних загарбницьких воєн.

Відчувається, що Рюриковичі не творці, а лишень користувачі та споживачі, ті хто посягає на здобутки роського народу.

Саме тому у кириличних літописах відсутній пласт інформації про історію слов'янських народів, про їх державність, про тисячолітнє духовне будівництво (мова йде про так звані часи Троянові, часи Бусові, Дулібский Союз та державу Рось).

Діяльність волхвів і старотців-рахманів на землях Роської держави літописи або упускають, або подають у негативному плані, називаючи Святих Отців підбурювачами народних повстань проти них, самозакоханих Рюриковичів.

Видворення Рюриковичів з Києва та київського уділу у середині 12 століття у текстах обійдено та не пояснено правдиво.

Тому надто важко зрозуміти чому Юрій Довгорукий, Андрій Боголюбський та інші Рюриковичі опинилися за межами Роської держави і чому вони так жорстоко мстилися Києву та місцевим росам.

А відповідь є простою – роський народ, на чолі з рахманами і Троянню, вигнав світоглядних зрадників за межі Роської держави і не дав їм можливості звити авторитарне імперське кубло візантійського типу на слов'янських землях. До того ж Юрія Довгорукого, який насмілився повернутись у Київ, кияни просто отруїли.

Разом з варягами, Рюриковичі перенесли свої авторитарні ідеї на Верхню Волгу, у середовище угро-фінських та венедських народів, поневолюючи і вбиваючи непокірних, використовуючи підступність і силу Золотої Орди.

Фото 5. Слов'янський світ і держава Рось на межі 10-11 століть н. е.



Звідси випливає висновок, що формування кириличних підробок 15-16 століть (підміни роських творів 11-13 століть) було необхідне виключно нащадкам Рюриковичів, вигнанцям з держави Рось, які осіли на Верхній Волзі.

Там, на угро-фінських та венедських землях Верхньої Волги, в умовах Золотої Орди, вони почали створювати новий центр, який міцно зрісся з ординською владою. Надалі цей центр, у кривавих сутичках з сусідами, широко розрісся і почав претендувати на верховну владу вже у самій Золотій Орді!

У 15-16 століттях ця, зміцніла в міжусобних війнах, влада Московського царства спрямувала свій погляд на давні слов'янські землі. Нащадки Рюриковичів, вонуки Олександра Невського, виявили бажання повоювати за них.

Але для здійснення агресії потрібні були політичні мотиви, які мали стимулювати різноетнічне населення царства (угро-фінів, венедів, татар, варягів, мосхів) у боротьбі за чужі їм слов’янські землі. Потрібно було показати, що ці землі повинні бути «їхніми», бо раніше, нібито, вони були рюриковицкими!

Таким обґрунтуванням могли б стати підробки, які б вихваляли вигнаних Рюриковичів і приписували їм величезну владу на давніх роських, слов'янських землях у 11-13 століттях.

Основою для фальшивок могли б послужити вкрадені Боголюбським у 12 столітті, та татарами у 13 столітті, древні роські літописи.

Так була запущена компілятивна машина монастирських підробок - текстів давньоруських літописів 15-16 століть!

Крім цього, у підробках їх автори намагались прикрасити й окремі події золотоординського часу, факти прямого співробітництва Рюриковичів з татарами, участь зрадливих князів у татарській владі, у організованому Батиєм грабунку місцевого населення.

Важливо було створити міф про державну мудрість Олександра Невського, який пішов шляхом налагодження родинних стосунків з ханської сім'єю Батия.

Фото 6. Олександр Невський гостює у названого батька Батия і зведеного брата Сартака



Компіляторщиків абсолютно не бентежило те, що підробки формувалися далеко від місць літописних подій, за межами слов'янських земель, без участі живих нащадків старотців-рахманів, письмом яке не мало поширення на слов'янських землях Росі-України.

Фальсифікатори прекрасно розуміли, що після поразки ординців на Синіх Водах у 1362 році, усі слов'яно-роські землі були остаточно очищені від прямої влади Рюриковичів та перебували у складі Волині-України (Росі). Знали вони, що тут існує алфавіт, староукраїнське письмо, яке походить від велесовиці.

Була у них інформація, що влада Волині–України (Росі) не була зацікавлена у звеличуванні збанкрутілих і вигнаних Рюриковичів - давніх підбурювачів внутрішньослов’янських воєн, руйнівників старотцовско-рахманських центрів, прислужників золотоординських ханів і носіїв владних татарських ярликів.

Розуміли вони і те, чому союз Литви і Волині-України активно воює з Золотою Ордою на її західному кордоні, і чому союзниками у 14-15 століттях були здійснені походи на улуси-князівства у яких верховодили Рюриковичі - носії грабіжницької золотоординської загрози слов'янським землям.

З найбільш відомих акцій того часу - похід на Москву (1370 р.; 1372 р.), у Смоленську землю (1375 р.; 1384 р.; 1402 р.), в Псковську землю (1405 р.).

Усе через те, що ідея можливого підкорення слов'ян вже тоді збурювала середовище золотоординських Рюриковичів. Але достатніх сил для великих загарбницьких походів на слов'янські землі у них ще не вистачало.

Успіх кривавого «збирання земель», вчинені розправи над сусідніми князівствами-улусами, стали прикладами агресивної політики централізації з боку Московської влади по візантійсько-золотоординському зразку.

Після підкорення сусідів на Вехньому Поволжі, для Москви стало вповні можливим не тільки мріяти про походи на землі слов'ян, але і реально здійснювати бажану експансію. Війни Московського царства кінця 15 століття (1487-1494 р.) і початку 16 століття (1500-1503 р.; 1512-1522 р.; 1534-1537 р.; і т. д.) у південно-західному напрямку - тому підтвердження.

Фото 7. Розгром московської армії під Оршею українсько-литовськими військами у 1514 році



Послабивши свою залежність від Золотої Орди (у результаті подій на Нижній Волзі), зберігши візантійський вплив на місцеву культуру, Рюриковичі, зробили наголос на зміцненні авторитарної золотоординської влади, вважаючи її для себе найбільш ефективною.

Набирав сили вирощений ними вірус великодержавності і рюриковичської величі.

Москва у 17 столітті все більше прагла до прямого втручання у справи козацької України. Вона здійснювала перші спроби приєднання її північних, а далі і східних, земель до Московського царства, виголошуючи гасло про «братське (рюриковицьке) возз'єднання».

Заграючи зі шляхтою та магнатами, які воювали з Українською державою, вона робила ставку на найбільш піддатливий елемент п'ятої колони в середині славянского світу – магнатів, гетьманів та їх прислужників.

Москва активно підтримувала розкол України і стимулювала всілякі масонські проекти, включаючи і створення самої Гетьманщини, яку царі вважали своїм вдалим великодержавним проектом.

У такому ділі Москві сприяли випускники єзуїтських колегіумів, зрадники православної віри та слов'янського світогляду – численні «українські» магнати, гетьмани та шляхта, які прагнули багатства та влади за будь-яку ціну ( http://vremya.eu/stati/obrazovanie-i-nauka/znuschannja-nad-stor-yu-ukra-ni-trival-s.html ).

Однак, тільки при Петрі І, який був одержимий невгамовним бажанням перетворити Московське царство на нову Римську імперію (Третій Рим), великодержавіє реально стає стрижнем політики царизму. Інтерес до компілятивних підробок у Московському царстві різко посилюється.

Фото 8. Цар Петро І зробив ставку на компілятивні літописи 15-16 століть



Розуміючи значення компілятивних літописних зведень 15-16 століть, найперше для обґрунтування агресивної експансіоністської політики, Петро І значно розширив пошук давньоруських підробок.

Дізнавшись про знаходження одного з «літописів» у Литві (у князя Радзівіла), Петро дав вказівку ретельно переписати знахідку для свого особистого користування (1716 р.).

У 1721 році, після подій пов'язаних з Карлом ХІІ і Гетьманщиною, а також після знайомства з роським минулим України (історією держави Рось), цар посилює ідеологічний тиск на слов'янські землі, приваласнюючи назву Рось.

Він зумисне перейменовує Московське царство на Російську імперію!

Трохи пізніше, у 1760 році, згаданий літопис Радзівіла було викуплено (чи знову компільовано?) царськими представниками і він потрапив у імператорську бібліотеку разом з іншими літописними зведеннями.

Зусиллями нащадків Петра І пошук інших «літописних» списків розгортається на місцях їх компілювання – у монастирях північної частини імперії.

Про знайдені там «джерела» стає відомо лише під кінць 18 століття, коли нащадок знатного татарського роду Кара-Мурзи, історик Карамзін, член масонської ложі «Золотого вінця» та історіограф царя Олександра І, отримав царське завдання написати «Історію держави Російської» (була видана 1818 р.).

Фото 9. Аркуші Іпатіївського літопису



Для своєї «Історії» Карамзін «знаходить» один з компілятів у 1809 році у імператорській бібліотеці Академії Наук. За відомостями бібліотеки список був привезений з Іпатіївського монастиря під Костромою.

Інший «твір», ймовірно дублікат Іпатіївського літопису, Карамзін знаходить того ж року у бібліотеці купця Хлєбнікова. Список відрізняється від «Іпатіївського», хоча обидва вони складаються з відомих нам трьох літописів.

У 1811 році в імператорську бібліотеку було передано ще один компілятивний список, так званий «Лаврентієвский» або «Пушкінський». Він був куплений графом Мусіним-Пушкіним у якогось приватного колекціонера у 1792 році. Вважається, що цей список прибув з монастиря у місті Володимир на Клязьмі.

Видання «Історії держави Російської» Карамзіна - це початок процесу «наукової» канонізації літописних підробок.

Зусиллями усіляких комісій імперської Академії Наук (археографічних і т.п.) давньоруські літописи зараховуються до «достовірних» і «надійних» історичних джерел!

«Літописи» стають канонічним матеріалом для обґрунтування подальших територіальних претензій імперії на слов'янські землі України, Білорусії та Польщі.

Домінування компілятивних літописів посилюється у радянські часи. Підробки стають «базовими» документами для усіх істориків у Радянському Союзі та за його межами ( http://sviatoiar.uamodna.com/articles/sakraljnyy-napys-velesovyceyu/ ).

Фальшивки лягають у основу досліджень давньої історії слов'янства і України навіть у емігрантському середовищі, у колі тих, хто вважав імперську політику Російської імперії та СРСР, неприпустимою та нелюдською.

Фото 10. «Історія держави Російської» М. Карамзіна – книга, що канонізувала давньоруські літописні підробки 15-16 століть



Але нові часи вимагають нового розуміння – чи дійсно давньоруські літописи є правдивими історичними документами?

Та й де поділися давні оригінальні роські літописи?
Ті, якими користувалися фальсифікатори?
Де справжні літописні тексти 11-13 століть?!

Можна лишень припускати, що найімовірніше, вони були знищені по завершенню роботи над підробками. Так як існувала небезпека викриття кириличних підробок. Бо майже усю свою історію імперська влада шукала і нищила усе те що їй заважало! ( http://maidan.org.ua/2015/07/hronika-nyschennya-ukrajinskoji-movy/ )

Це підтверджується величезною кількістю прикладів спалення документів, які вчиняла Російська імперія на землях України у 18-19 століттях, ліквідуючи у такий спосіб усе їй незрозуміле та написане слов'янською велесовицею або староукраїнським письмом ( http://sviatoiar.uamodna.com/articles/sakraljnyy-napys-velesovyceyu/ ).

Це було актом свідомого нищення історії слов'ян-росів та їх потомків - українців!

Є й інші непрямі докази, які засвідчують, що давньоруські кириличні літописи – фальсифікати.

Нам нічого не відомо, про проходження кириличними літописами сучасної незалежної (електронної та хімічної) експертизи, в найкращих лабораторіях світу, у провідних іноземних криміналістів. Чи не тому, що підробки можуть виявитися творіннями значно пізнішими, можливо 17-19 століть?

Які ж висновки можна зробити зі сказаного?

Аналізуючи вищевикладене можна констатувати наступне:

1. Жодних оригіналів давньоруських літописів 11-13 століть нині не існує!

2. Давньоруські літописи (списки), що знайдені в імператорській бібліотеці та в приватних колекціях Москви у 18-19 ст. н. е., є компілятивними московськими підробками, ймовірно, 15-16 століть, часів Золотої Орди!

3. Кириличні компілятивні літописи («Повість врем'яних літ», «Літопис Київський», «Літопис Галицько-Волинський») – завідомо є творами замовними, укладеними за наполяганням потомків Рюриковичів, московських князів та царів!

4. Своїм ідеологічним вістрям давньоруські літописи спрямовані проти правдивої слов'янської історії, давньої Роської державності, яка надалі відродилася у козацькій Волині-Україні. Вони сформовані з метою подальшої узурпації усієї слов'янської спадщини царською, а надалі імперською владою.

Наслідки цього ми відчуваємо і нині, коли рюриковицько-московська ідея отримала іншу назву - русский мир!

Фото 11. Мініатюра у Радзивілівському літописі з зображенням хреста типового для 16-18 століть



Тому, варто добре замислитися над тим, а що ми маємо за головне джерело у слов'янській історії?

І чи може влаштовувати нас те, що для вивчення історії слов'янських предків користуємося відвертими московськими підробками часів Золотої Орди?

Та й чому ми досі не почали шукати правдивих джерел на землях давньої Роської держави? Що заважає?

Питання, швидше, риторичне.
Як і відповідь.

Потрібно хотіти шукати правду!


* * *
За матеріалами з інтернету
http://sviatoiar.uamodna.com/articles/davnjorusjki-litopysy-indash-faljshyvky-15-16-stolitj/

Link | |

Слов'янська археологія та таємниці великої духовної спільноти

Sep. 15th, 2015 | 07:30 pm

Таємниці слов'янського минулого турбують не тільки наших сучасників. Вони були предметом значних наукових суперечок протягом усього 20 століття. У дослідженнях брали участь учені всіх країн слов'янського і не слов'янського світу, сперечаючись стосовно слов'янської історичної спадщини і критикуючи опонентів.

Фото 1. Слов'янські знахідки на місці літописного Червеня



Вчені у такий спосіб змагалися у результатах пошуків, у їх оцінках, найперше стосовно належності археологічних культур власне до слов'янських чи не слов'янських народів.
І хоча оцінки таких пошуків часто не збігалися, проте у них було одне раціональне зерно, те, яке в науці вважається беззаперечним.

Фото 2. Прабатьківщина слов'ян у 3-2 ст. до н.е. і раннє слов'янство початку 1 тис.н.е. (за даними науки)



У своїх висновках дослідники усіх країн світу незмінно вказували на базові терени давнього слов'янства, центральну їх частину, постійно вказуючи на те місце, яке було для слов'ян найбільш святим і важливим.

Фото 3. Прабатьківщина слов'ян очима європейців



Якщо накласти карти археологічних культур, слов'янських поховань, карти історичної гідрології, історичної топоніміки (з кінця 1 тис. до н.е. до кінця 1 тис.н.е.), то вповні очевидними стають контури такого історичного центру, який базується у Волино-Карпатському регіоні.

Фото 4. Ранньослов'янські археологічні культури кінця 1 ст. до н.е. (з книги Кобичева В. П.)



У цьому регіоні, який тягнеться від Прип'яті до Карпат, від Вісли до Дніпра, на протязі 1 тис. до н.е. - 1 тис.н.е., ніколи не зникали ознаки слов'янства, не пропадав живий послідовний зв'язок культур праслов'янських та давньослов'янських, які єднають історію слов'ян з нашими часами.
Тут, власне, і зародилася спільність, названа слов'янством, яка з'явилась перед світом зі своєю особливою культурою, людинолюбним баченням Всесвіту.

Фото 5. Прабатьківщина слов'ян по Б. Рибакову (кінець 1 тис. до н.е. - початок 1 тис.н.е.)



Вивченням давньослов'янської історії, зародженням слов'янства у Європі, питаннями археологічного та історичного трактування процесу слов'янотворення займалася ціла низка відомих істориків, археологів, мовознавців, етнографів, філософів з різних країн Європи, серед яких: Рибаков, Сєдов, Кобичев, Артамонов, Шахматов, Петров, Шафарик, Нідерле, Фасмер, Топоров, Трубачов, Трєтьяков, Даниленко, Русанова, Баран, Лер-Славінський, Косташевський, Ловмянський, Вернер, Годловський, Щукін, Філін, Козак, Терпиловський, Брайчевський, Винокур, Сміленко, Живка, Щиманскі, Хенсі, Ляпушкін, Попович, Сухобоков, Фьодоров і багато інших.

Фото 6. Ранні слов'яни за Л. Нідерле (з книги під редакцією Рибакова Б.)



Карти, укладені багатьма з цих учених, чітко говорять про одне - Волино-Карпатський регіон відігравав первинну роль у зародженні європейського слов'янства. Він став центром організації і розвитку слов'янства.
Проте, каменем спотикання для більшості дослідників було, і залишається, питання ідентифікації тієї сили, яка розвивала процес слов'янотворення, яка давала йому внутрішні сили і світоглядне спрямування.

Фото 7. Ранні слов'яни за Сєдовим (з книги під редакцією Б. Рибакова)



Відсутність розуміння природи такої сили і надалі підштовхує наукові кола до доволі спрощеного бачення процесу слов'янотворення.
Пояснення зводяться до буденних рівнів оцінки процесів слов'янотворення, які нібито визначаються примітивною матеріальною зацікавленістю ранніх слов'ян накопиченням та бажанням влади, поверховим трактуванням процесу розширення слов'янського ареалу, як системи послідовних загарбницьких воєн.
Але чи так це було? І хто такі, власне, ці загадкові ранні слов'яни?

Фото 8. Раннє слов’янство по Седову (3-4 ст.н.е.)



З моменту ідентифікації наукою праслов'янських культур Європи 3-1 ст. до н.е., ареал слов'янського розселення на картах багатьох вчених постійно збільшується, аж до історично знакових 7-8 ст.н.е., коли цей, ще єдиний і неподільний ареал, максимально зростає у розмірах.
Дивним, лишень, є те, що деякі слов'янські осередки виникають на далеких, відірваних від головного ядра територіях - на Балканах, на острові Рюген-Руян, на Волхові, до того ж, значно раніше, ніж туди проникає загальна хвиля «розселення» слов'ян.
Але чому так? І як таке могло відбуватися взагалі?

Фото 9. Слов'янські археологічні культури 3-4 ст.н.е. за даними науки



Дивним фактом є і те, що хід слов'янізації на величезних просторах йде досить мирно. Майже відсутні сліди затяжних воєн та ознаки нищення місцевого населення.
Венеди, фракійці, балти, народи між Віслою та Одером, досить швидко (через 100-200 років), під впливом якихось дивних факторів, стають слов'янами.
Все вказує на те, що слов'янізація - це не результат масового переселення народів, не наслідок загарбницьких воєн, а щось інше. Але що?

Фото 10. Слов'яни по Йордану (готський історик 6 ст.н.е.)



Відповідь може бути дуже простою, якщо взяти до уваги, що процес слов'янізації (слов'янотворення) міг бути послідовним поширенням Європою нових життєвих цінностей, рухом нового способу життя, перебудовою місцевих громад на слов'янський лад.
Мова йде про світоглядні трансформації, залучення місцевого населення до іншого світорозуміння у наслідок впливу зовнішнього (давньослов'янського) фактору!
Але чому місцеві народи захотіли стати слов'янами, до того ж добровільно, без насильства і воєн? Що спонукало їх до цього?

Фото 11. Слов'янські культури і розселення слов'ян (Рибаков, Нідерле, Фасмер, Баран)



Пояснення дає «Велесова книга» - давньослов'янський літопис-волховник 9 ст.н.е.
Вона показує, що для кожного слов'янина найважливішим була споконвічна земна віра, світогляд земних Першопредків, які організували на Землі світле життя за вселенським законом.
Цей закон, переданий людству найдавнішими Праотцями, давні слов'яни дбайливо зберігали і несли з покоління в покоління.
І так десятками тисячоліть!!!
Високі знання дозволяли слов'янським духовним Отцям мати постійний контакт з Творцем Всесвіту, зі Світлим Ірієм (керуючою силою у Всесвіті), а слов'янам жити світлим життям, без агресії і воєн, рабства і приниження, жадібності і користолюбства, хвороб і недугів.

Фото 12. Слов'янські культури в 300 - 660 рр. н.е. (зі збірника карт про світові культури)



Найдавніші Праотці людства говорили - світла людина повинна вірити в Творця-Сварога, у Світлий Ірій, у світлі сили, серед яких є душі найдавніших земних предків.
Вона повинна жити у Праві, відати Праву, славити Праву (тобто бути православною).
При цьому, людина світла душею (слов'янин) є такою, яка шанує праотця Славу (Славяня, Слав-Яня), яка піклується про своє просвітління, яка займається поширенням знань законів Прави, Яви, Нави (духовного, явного і після явного світів), яка шанує земних духовних предків.

Фото 13. Слов'яни в 5-7 ст.н.е. за даними російської науки. Археологія



Слов'янин повинен протистояти усьому темному, окультному, жорстокому, одінському і магічному, пов'язаному з насильством над світлим і праведним (яке відповідає закону Прави).
Він повинен розрізняти світле і темне, навіть якщо темне ховається за білими покривалами (як магія, одинство, яхветизм, псевдослов’янство).
Він повинен бути вільним від темного.
Це дає відповідь на те, чому давні слов'яни ніколи не намагалися будувати держав (союзів) на основі рабства і жорстокості. Чому вони не спокушалися несправедливим соціальним вивищенням, безглуздим матеріальним накопиченням, жадібністю і гордиливістю.
Пріоритети слов'янських предків у матеріальному світі (у яві) - це скромність в усьому, розумна самодостатність, повага до світлих душею, увага до власного духовного зростання, потяг до захисту усього живого, відмова від матеріально надмірного, дотримання законів Творця-Сварога.

Фото 14.Слов'янська археологія 5-8 ст.н.е. (по Сєдову)



До того ж, слов'янину, як людині, була важлива духовна перспектива, яка у Всесвіті визначається законами Прави, Яви, Нави.
Саме закон Прави давав можливість неодноразового втілення світлої людської душі у явному світі .
Це необхідна для світлих душ реінкарнація (реанкернація, послідовне відродження у яві, пакибуття) – дорога до вселенської вічності душі.
Така дорога вимагала від тих, хто хотів нею йти, духовного зростання, розуміння суті слов'янства, досягнення високих ірійних рівнів, постійного самовдосконалення, піклування про духовну освіту дітей та онуків, які мають нести її наступним поколінням.

Фото 15. Слов'янські культури в 7 ст.н.е. (за матеріалами Ніколаєва В. В.)



Саме тому слов'яни нікого і ніколи не завойовували, нікого не поневолювали, нахабно не переселяли, як і не прагнули винищувати паростків світлого.
Вони вчили законам Творця, захищаючи одночасно світогляд земних першопредків – Першоотців-аріїв та їх оточення.
Вони розповсюджували світлий світогляд заради духовного братства, направляючи до сусідів особливі групи духівників, знавців Прави, Яви, Нави, тих, хто був готовий нести знання світобудови, вчити контакту з Творцем і вищими світлими силами.
Вони шукали спільну з сусідніми народами мову – мову законів Прави, Нави, Яви, законів Творця-Сварога, мову духовного взаєморозуміння, мову земних Першопредків.
Слов'яни ділилися вищими духовними знаннями з усіма світлими народами, навіть якщо ті, тимчасово (під впливом окультизму та магії), втрачали зв'язок з Правою і Творцем-Сварогом.
Просвітлення допомагало сусідам перемагати вплив темних сил і ставати на шлях духовного очищення, зростання, шлях духовної вічності.

Фото 16. Слов'янські пам'ятки археології 5-7 ст.н.е.



Духовна праця слов'янських посланців, Старотців-Рахманів та волхвів, поступово змінювала розуміння світобудови у багатьох народів Європи.
Надалі, таке знання ставало рідним і близьким слов'янському оточенню, особливо тим, хто йшов шляхом просвітлення.
Духовні Отці слов'янства вкладали у свою діяльність душу, любов і вміння спілкуватися зі світлими силами.
Вони навертали до себе цілительством, лікуванням недугів, знаннями духовної гігієни, умінням ліквідувати підступні впливи окультизму і чорної магії.
Люди вірили духовним Отцям і йшли за ними. Вони бажали більше знати про свої витоки і бути ближчими до знань Першоотців людства, до розуміння вселенської ролі людини. Вони хотіли заслужити посвячення у слов'яни.

Фото 17. Слов'янські пам'ятки археології 7-8 ст.н.е.



Діяльність слов'янських духівників у той час носила регулярний характер і базувалася на системі духовних центрів, які вони створювали у різних регіонах Європи.
Каркасом усієї системи стала створена в 3-8 ст.н.е. система духовних центрів: рахманських і волхвівських осередків.
Головним центром у цій системі була скромна Пересопниця на Волині, яка діяла разом з духовною столицею слов'ян - Соуренжом (Суренжем).
Навколо Пересопниці та інших центрів Європи у 5-8 століттях н.е. виникло близько трьох сотень волхвівських осередків!
Поселенці у таких осередках власне і були тими загадковими духівниками (росами) про яких йшла мова раніше. Саме вони невеликими групами з'являлись у середовищі венедів, балтів, фракійців та інших народів, створюючи умови для процесу просвітництва і слов'янотворення.
Побудована ними система духовних установ і була тією загадковою силою, яка сколихнула Європу у 5-8 ст.н.е. швидким зростанням слов'янського ареалу.

Фото 18. Утворення рахманських центрів у Європі та напрямки їх діяльності у 3-11 ст.н.е. (карта ДЦ "Рівне-Суренж")



Вище представлено низку карт, які подані у працях відомих радянських вчених (Рибакова, Сєдова та інших), а також у чисельних роботах науковців інших країн світу.
Крім того, для зручності читання, на цих картах кольором виділено простір слов'янського ареалу, чи зон слов'янського впливу (блакитним, жовтим або синім кольором).
Червоним овалом показана центральна частина Волино-Карпатського регіону, власне святі місця, де концентрація духівників (росів) була найвищою (Роксолань, Росколань).

Фото 19. Ареал духовного впливу рахманів та волхвів у 3-9 ст.н.е. (жовтий колір) і зовнішня протидія слов'янському світу у 7-9 ст.н.е. (коричневі стрілки)



Останні дві карти (середина-кінець 1 тис.н.е.) відображають часи, коли слов'янство досягло своїх максимальних меж, але ще не почало ділитись на частини (князівства та країни) під пресом ідеологічних ударів адептів окультизму і магії, ворогів законів Творця.
Повернення частини європейських народів у стан непросвітленості стало можливим внаслідок активної боротьби зовнішніх та внутрішніх сил, спочатку на кордонах слов'янського світу, а далі і у його середині, проти центрів Рахмано-волхвівської системи.
Такі акції виходили від ворожих слов'янству ідеологічних сил, повсякчас налаштованих вороже до слов'янського світогляду: Візантії, Хазарії, франко-германців, вікінгів, яхів-ягів, варягів та інших, особливо у період 8-13 століть н.е.

Висновки, які можна зробити з представленого матеріалу, наступні:
1. Слов'янотворення - це процес духовного просвітлення, навчання, пізнання світлих законів Прави, Яви, Нави, світлих обрядів, давніми європейськими народами, які втратили це знання у наслідок агресивого проникнення у Європу 3-1 тис. до н. е. адептів чорної магії, носіїв єгипетського і одінського, а далі, у 1 тис. н.е., і яхівського окультизму.
2. Просвітлення носило мирний характер і здійснювалося носіями знань Прави, Старотцями-Рахманами, волхвами, священиками і духівниками (росами) у вигляді постійного навчання народів знанням вселенського закону, методам цілительства, духовної допомоги, світлим духовним обрядам, вшануванню Світлого Ірію та його ієрархії.
3. Проведенням процесу європейського просвітництва займалася рахмано-волхвівська система духовних центрів та осередків, яка володіла розгалуженою структурою та власною системою підготовки духовних кадрів.

Фото 20. Старотець-Рахман слов’янського минулого



Нині ми занадто мало знаємо про Великих слов'янських предків, які своїми зусиллями творили найбільшу духовну спільність Європи, яка звалась слов'янською.
Як наслідок, поняття слов'янин сьогодні втратило свій первісний духовний зміст і перестало відображати стан світлої людини, яка пройшла шлях просвітлення і посвяти, яка знає закони Прави, Яви, Нави, рішуче відкидає окультність і магію, та бореться за світлість своєї душі, прагнучи служити Творцю-Сварогу і Світлому Ірію ( http://horber.livejournal.com/#entry_563 ).

Виходячи з цього, через руйнування рахмано-волхвівської системи, нині слов'янства, як духовної спільноти влаштованої на законі Прави, понад триста років вже не існує.
Втратила силу і система духовного просвітлення, яку намагались берегти слов'янські народи ( http://horber.livejournal.com/#entry_870 ).

То, чи потрібне нам сьогодні осягнення духовної величі слов'янських предків? Чи готові ми прийняти естафету заповітів Предків?

Відповідь залишається за нами!

* * *

Святояр
(по матеріалам з інтернету) переклад з - http://sviatoiar.livejournal.com/#entry_1251 )
.

Link | |

Арії – найвищі духовні отці слов'ян

Sep. 15th, 2015 | 07:20 pm



Спекуляції щодо понять арій, арієць, арійство, неодноразово викликали надзвичайне сум’яття у головах багатьох дослідників недавнього минулого. Усе це пов'язано з надзвичайною плутаниною, яку у поняття арійства внесли події 30-40 років ХХ століття, які виникли на нездоровому інтересі до питання арійства з боку адептів німецької окультизму - засновників гітлерівського нацизму та фашизму.

Ці адепти мали намір використати давні знання аріїв для своїх темних та містичних практик одинського гатунку, бажаючи штучного поєднання білого і чорного, світлого і темного, ставлячи кінцевою метою створення ідеологічного фундаменту тисячолітньої імперії – німецького Рейху.

Для створення такого ідеологічного фундаменту, для гібридного змішування світлих знань давніх аріїв з темними окультними практиками послідовників Одіна (Одина, Вотана, Водана), а такими себе вважали зазначені адепти, їм потрібен був доступ до артефактів та закритої для окультистів світлої спадщини аріїв.

Але щоб зрозібратись навіщо адептам німецького окультизму стали необхідні світлі знання давніх аріїв, треба осягнути, хто такі давні арії і які знання вони несли?

Фото 1. Стародавній тризуб – символ Трояні, вищого духовного органу слов'ян



Знання аріїв – це повне розуміння істинного світоустрою Всесвіту, його рушійних сил та системи управління, структури Світлого Ірію та його вищої частини, Прави, на чолі з Творцем-Сварогом. Це знання законів Прави, Яви, Нави.

Знання аріїв - це здатність контактувати з вищою світлою силою Всесвіту, а через зв'язок з нею, можливість впливати на навколишній матеріальний світ і його поселенців - Яву.

Знання аріїв – це вчення про вічність духовного життя (вічність душі) через служіння Світлому Ірію, шляхом життя у Праві, відання та славлення такої.

Бо арії – це вищі духовні посланці у системі поширення знань про Світлий Ірій, які явлені Творцем для високих цілей духовного удосконалення людства, для гармонізації життя на Землі.

Вони - духовні Старотці, або Рахмани, які досягли вищої мудрості і здатні впливати на земне життя за допомогою духовних практик. Вони мають вищий контакт з ієрархією Світлого Ірію, з душами вищих Предків, і власне з Творцем. Вони духовні проводирі свого народу, названого, за духовним оцінками, слов'янами.

Фото 2. Дощечка «Велесової книги»



Мета життя аріїв – несення світлих знань людству, боротьба проти усіляких темних окультных практик, проти руйнування такими Яви, проти вбивства душ у Світлому Ірії.

Саме це пояснює закритість знань аріїв для адептів одінізму і єгипетської тьми, різних мастей окультистів, магів і відьом.

Проте, звідки з'явилися такі адепти і чому вони виявляють, і виявляли, ворожість до світлих душею людей?

Планеті Земля, у історично віддалений час, не вдалося уникнути впливу агресивного, вірусного і паразитичного польового утворення на тілі Всесвіту, яке зветься антисвітом (одіністи звуть його Вальгаллою, шанувальники темної окультності - царством мертвих).

Антисвіт - це скупчення темних польових істот з-за меж Світлого Ірію. Антисвіт - гнійник на тілі Всесвіту, бо він не має свого джерела існування. Явлені душі земних людей – його їжа та ціль постійних посягань.

Земні катаклізми останніх кількох десятків тисячоліть (25-23, 17-16, 9-8 тис. до н.е.) - є прямим наслідком безкомпромісної боротьби, яка розгорнулась між світлими людьми, прихильниками Прави і Світлого Ірію, і адептами антисвіту – прихильниками єгипетської пітьми, одінізму, магії і окультних практик.

Саме після катаклізму 25-23 тис. до н.е., після значної втрати знань Прави, предкам слов'ян довелося організовувати похід на Схід, в Загір'я-Семиріччя, на Північний Тибет, де арійська традиція і давні знання були збережені в належних місцях. Там, у Загір'ї-Семиріччі, у вдячність до мудрого вчителя Слави (Слав-Яня), як пишеться у «Велесовій книзі», просвітлені народи почали називати себе слов'янами.

Фото 3. Тибетське нагір'я



Повернувшись на місце виходу, духовні Отці слов'ян розгорнули величезну просвітницьку діяльність, яка охопила межі Європи, Малої Азії та смугу азійських земель, аж до Тихого Океану. Невдовзі близьке оточення духовних вчителів створило навколо Отців особливе об’єднання світлих (просвітлених) народів – Артанію (від Вісли до Дону, від Прип'яті до Чорного моря), з центром на Волинській височині ( http://horber.livejournal.com/#entry_1249 ).

Виходячи з цього, адептів окультизму завжди цікавила Волинь, Правобережжя України, а також степові стоянки зі слідами аріїв, аж до Тибету та Гімалаїв.

Можливість досліджувати ці землі окультистам Третього Рейху випала під час Другої світової війни.

Дослідження виконувалися силами відомого окультного інституту СС «Аненербе».
Але, що ж шукали вчені з «Аненербе» на найдавніших слов'янських землях?

Щоби знайти відповідь на таке запитання, спробуємо розібратися в тому, чим власне займався інститут «Аненербе», ким він був створений і яку головну мету ставив перед собою.

Свій початок «Аненербе» бере від містичних, чорно-магічних німецьких організацій «Германенорден», «Туле» та «Вріль», охоплених ідеєю реанімації скандинавського, готсько-вікінгівського одінізму, але у новій формі, яка пізніше отримала назву гітлерівського фашизму.

Ці чорно-магічні утворення і стали «трьома китами» націонал-соціалістичної ідеології, поступово формуючи доктрину про існування в праісторичні часи міфічної землі на півночі планети, Арктиди, яку населяли надлюди.

Фото 4. Арктида - арктичний континент на карті Герарда Меркатора 1595 року



На їх переконання така надлюдська цивілізація, якій були доступні усі таємниці Всесвіту, будови та устрою космосу, загинула у наслідок грандіозної катастрофи. Але частина її носіїв, начебто, дивом врятувалася.

Згодом, врятовані змішалися з іншими людьми (на південному сході), які мали надзвичайні знання, що і стало поштовхом до появи раси нових надлюдей — предків германців.

Посилання на це, зі слів адептів ідеї, присутні в «Авесті» — найдавнішому зороастрійському джерелі, яке називає себе арійським по духу.

Фото 5. Німецьке видання Авести



Знаходження зв'язків північних надлюдей з Арктиди (нордійців) і древніх південно-східних аріїв (арійців), пошуки таємних знань останніх, мало стати наріжним каменем дослідницьких робіт нового магічного інституту СС «Аненербе», який був відкритий у 1935 році (повна його назва - «Німецьке товариство з вивчення давньої германської історії та спадщини предків»).

Ініціаторами створення «Аненербе», крім Гітлера, стали рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер, группенфюрер СС Герман Вірт («хрещений батько») і расолог Ріхард Вальтер Дар.

«Аненербе» почав цілеспрямовано шукати джерела «особливих знань», тих, які могли б сприяти створенню нової надлюдини, яка б володіла надсилою, надзнаннями, та могла б поєднати у собі силу нордійців і знання аріїв.

Сліди можливих зв'язків нордійців та аріїв, як основи проголошеної у суспільстві расової теорії походження німецького народу (від двох ліній надлюдей і мудреців), інститут «Аненербе» став шукати по усьому світу — від Атлантики і Скандинавії до Тибету і Африки.

Фото 6. Нацистські вчені на Тибеті



Накопиченню та аналізу підлягали усілякі стародавні рукописи та манускрипти, артефакти та знахідки, які б могли містити різноманітні історичні відомості, матеріали з чорної магії, йоги, теології. Все, що мало хоча б найменші згадки про нордійців (чи про одінізм), про аріїв і веди (знання Старотців), згадки про стародавні вірування і держави, усілякі цікаві артефакти, ретельно збиралися і вивозилися до Німеччини.

Початок війни Німеччини проти СРСР у 1941 році, надалі окупація України, дозволили дослідникам з «Аненербе» ступити на землю де на думку багатьох довоєнних дослідників були знайдені очевидні сліди аріїв.

«Аненербе» цікавив і регіон Нижнього Дніпра, як, наприклад, найдавніше святилище Причорномор'я - Кам'яна Могила на Запоріжжі, з її чисельними малюнками і, так званими, протошумерськими написами 12 - 3 тис. до н.е. Не були полишені увагою і давні стоянки та поховання скіфів, які, за легендами, зберігали колосальні скарби і найцінніші давні артефакти.

Фото 7. Святилище Кам'яна Могила біля Мелітополя



Але особливо ретельно вченими збиралися матеріали археологічних досліджень, які можливо було індетифікувати як арійські. У цьому відношенні містиків з «Аненербе» найбільше цікавили курганні комплекси і відомості про поховальні матеріали.

До початку Другої світової війни, на Україні, від Західного Бугу до Сіверського Дінця й Дону, ще існувала величезна кількість не розораних стародавніх курганів. Їх кількість в ті часи обчислювалася тисячами штук.

Не менш активно «Аненербе» вело пошук і в багатьох підземеллях та підземних ходах стародавніх міст і містечок Волино-Карпатського регіону. Цікавили вчених підземелля древніх замків та монастирів, усілякі старовинні легенди та перекази про такі.

Схоже, до рук дослідників потрапили цінні матеріали більш ранніх слов'янських часів і часів пізніших, особливо періоду прикарпатських Рюриковичів - Данила Галицького і його оточення. Воюючи з центрами Прави і давньослов'янською, арійської системою, Данило міг зібрати чимало згадок про давні підземелля рахманських і волхвівських центрів та осередків.

Значні відомості для «Аненербе» могли дати легенди 15 – 17 століть, перекази так званих магнатських кіл та кіл місцевої шляхти - української старшини, яка перейшла у католицизм. Свого часу її представники теж здійснювали пошук давньослов'янських, рахмано-волхвівських сакральних речей, з метою використання їх у своїх окультних і магічних ритуалах.

Фото 8. Підземелля в Кам'янці-Подільському



Напевно, «Аненербе» було відомо не тільки про існування особливої та давньої духовної, арійської культури у цьому регіоні періоду 3-1 тис. до н.е., але і про осередки поширення знань Прави, Рахмано-волхвівські центри, про стародавні слов'янські держави 1 тис. н.е. – Дулібську та Роську.

Є дані, що у сховищах таємних товариств Європи аж до кінця 20 століття зберігалися матеріали про історію Волино-Карпатського регіону, про слов'янські народи, які населяли цю територію, про постійні зазіхання на ці землі з боку Риму, готів, франків, германців та вікінгів.

Доказом наявності таких матеріалів стали цілеспрямовані і, швидше за все, досить успішні, німецькі пошуки стародавніх артефактів у лабіринтах підземель на Поділлі, Прикарпатті та Волині.

Схоже таких лабіринтів і підземель, до періоду цілеспрямованого їх знищення силами НКВС (за постановою уряду СРСР) у 1947-1953 роках, була значна кількість. Під приводом "застарілості" і в запалі боротьби з національним рухом (бандерівцями), їх нещадно підривали, засипали, ламали, затоплювали.

Підтвердженням великої кількості знахідок вивезених «Аненербе» з території України є деякі донесення НКВС, а також непрямі свідчення деяких очевидців. Такі очевидці говорили про формування спеціальних німецьких ешелонів для відправки у Німеччину невідомих речей вийнятих з підземель чи забраних з запасників місцевих музеїв.

Фото 9. Огляд союзниками трофейних цінностей (Німеччина 1945 р.)



Ще більш цікавою є інформація про переховування артефактів, які вчені з «Аненербе» не встигли вивезти з України. Їх, під тиском наступаючої червоної армії, німці поспішно ховали біля залізниць, біля підніжжя замків, поряд з автомобільними дорогами, у викопаних поспіхом радянськими військовополоненими ямах.

У повоєнний час ходили чутки, що «Аненербе» дісталося і до деяких дуже глибоких і найдавніших підземель, де вчені виявили якісь особливо унікальні речі, які, ніби то, є безперечно арійськими. Але переправити їх у Німеччину учені або не змогли, або не захотіли. Близький кінець війни у 1944 році викликав у колах «Аненербе» занепокоєння у доцільності зусиль заради вмираючого Рейху.

Найімовірніше, через меркантильні інтереси, такі вчені не хотіли відправляти знайдене у Німеччину, і приховували все цінне для себе, для майбутнього.

Виходячи з цього, думається, що значну частину знайденого, «Аненербе» не встигла, або не захотіла, вивозити до Німеччини. Ймовірно, що до прихованого відносилось найперше те, що не мало ювелірної чи естетичної цінності, проте мало значну історичну цінність (що властиво найдавнішим знахідкам з простих металів та кераміки).

Фото 10. Картини – частина вкрадених цінностей представлених публіці самими нацистами



У зв'язку з закритістю багатьох архівів НКВС та інших силових відомств, досі не здійснена комплексна оцінка того, що змогло знайти «Аненербе» на Україні. Наявні дані носять поверхневий характер і глибоко не досліджувалися. Досі не існує докладних описів вивезеного, а також знайденого у Німеччині після війни.

Причиною цього, найімовірніше, став процес безсистемного привласнення захопленого у Німеччині переможцями, у тому числі радянськими генералами і офіцерами (включаючи НКВС). Факт залишений без будь-яких наслідків керівництвом СРСР, швидше за все, через політичні мотиви.

Разом з тим, масштабність знахідок підтверджується фактом посилення широких пошукових робіт з боку «Аненербе» саме під кінець окупації України (1944), за виключенням останніх тижнів і днів, які передували наближенню лінії фронту.

З високою степінню впевненості можна припустити, що знахідки на території України були надзвичайно цікавими і багатообіцяючими. Вони вказували на вірність напрямку у пошуках арійського сліду для «Аненербе». Вчені, найімовірніше, знайшли головну нитку до таємниці аріїв, але не встигли її розплутати.

І якщо б не закономірний розгром фашизму, «Аненербе» мало б досить часу, щоб дістатися до самого потаємного, захованого на нижніх рівнях рахмано-волхвівських, давньослов'янських, арійських усипальниць та пантеонів великих аріїв.

Фото 11. Які таємниці зберігають давні підземелля?



То які ж висновки можна зробити з намагань адептів німецького окультизму по віднайденню арійської спадщини?

Прагнучи приховати свої справжні наміри, адепти німецького нацизму здивували світ створенням дивної гібридної теорії про «союз» темних адептів антисвіту і світлих аріїв. При цьому появу нордійців (читай німецьких магів) цьому світу вони представили як результат розвитку і діяльності вказаного фантастичного «союзу».

У дійсності ж, виникнення нордійства, як німецького напрямку окультизму, є результатом агресивного впливу адептів антисвіту на народи північної частини Європи. Це наслідок давнього проникнення з Середньої Азії до Скандинавії армії мага і окультиста Одіна (Водана), та розповсюдження ним темних знань акадського спрямування, що сіяли ворожнечу, розбрат та насильство, перетворюючи європейське населення у рабів і прислужників самих окультистів («богоподібних» чи готів).

Носії нордійства, шанувальники одинізму і окультності, загони Одіна, а далі їх нащадки, готи та вікінги, (як і пізніше загони яхів-ягів Прикаспію) виставляли себе головними ворогами світлого, слов'янського світогляду. Вони категорично не приймали законів Прави, Яви, Нави, ролі Творця-Сварога та значення арійства.

Чи не тому «Велесова книга» постійно згадує про боротьбу слов'ян з готами (а далі з яхами-ягами) та з їх темною ідеологією людиноненависництва, як чорною спадщиною Одіна?

Фото 12. Похід армії Одіна та поширення одінізму у Європі



Вчені "Аненербе", реанімуючи у 30-40 роках ХХ століття одинізм, блюзнірськи змішали в купу усе можливе: світле арійське вчення і хижу ідеологію одінізму, образ мудрого та світлого Старотця і лик злого та войовничого нордійця (гота та вікінга).

Стає зрозумілою і мета такої дії – спробувати знайти та привласнити давнє знання аріїв, застосувати знайдені арійські артефакти, усю святу спадщину слов'янських народів, у корисливих цілях.

Так, у середині ХХ століття, була виліплена химера псевдоарійства - нового одінізму, німецького фашизму, яка закрила собою істинний та світлий лик давніх аріїв, ясні образи слов'янських Старотців-Рахманів.

Ця дивна химера виставила миролюбних та щиро шануючих Творця і Праву, аріїв, як кровожерливих та злих воїнів, завойовників народів силою зброї і чорної магії. Вона приписала аріям потворну гримасу нордійства – агресивний лик окультного одінізму.

Фото 13. Ось він лик німецького одінізму і фашизму!



З того часу світлі арійські знаки і символи (сварги і рівносторонні хрести), вкрадені німецькими націонал-фашистами, стали незаслужено засуджуватись і прирівнюватись до темних сил, а слово арій, з подачі окультистів, на десятиліття вперед, набуло невластивого йому значення біди та війни.

У обстановці історичних перекручень і обману, кінець німецького фашизму, на жаль, не став кінцем існування окремих течій одінізму (як і яхветизму).

Одінізм, як і яхветизм, у новому тисячолітті, знову показує свій звірячий лик, примазуючись до давнього слов'янства та приписуючи йому те, з чим давнє слов'янство повсякчас боролося – злостивість і войовничість, заняття магією і окультизмом, нелюбов до Прави.

Використовуючи вакуум знань про Світлий Ірій, про закон Прави, про Старотців-Рахманів, про аріїв, про істинну історію слов'янства, одінізм, як і яхветизм, у формі нового псевдоарійства, у кінці 20 - на початку 21 століття, тихо і непомітно проникає у численні псевдослов’янські громадські течії, псевдопатріотичні і релігійні організації, які поширюють приховану окультність одінізму і яхветизму у вигляді "слов'янського вчення" ( http://horber.livejournal.com/#entry_563 ).

Замаскований під слов'янство, новий одінізм, як і яхветизм, використовуючи колослов'янську риторику та символіку, загострюючи емоційний екстремізм, вбиваючи холодний людський розум, підштовхує світ до вирішення проблем грубою фізичною силою та війною, обманом та лицемірством.

Так чорні сили антисвіту підводять своїх адептів до нового світового конфлікту, до нової кривавої жертви самому антисвіту, до торжества псевдоарійства і одінсько-яхівської «справедливості». Тієї «справедливості», яка відкидає любов та співчуття, служіння Творцеві та його законам, яка бажає світового кривавого місива, шаленої агресії, зведеної до абсолюту одінсько-яхівської величі.

Фото 14. Чи не це поява на планеті нового одінізму та яхветизму?!



Згадаймо, що вищі Старотці-Рахмани, стародавні арії, завжди прививали народам Землі любов і шану, прагнення до духовного зростання і взаєморозуміння, повагу до світлого духовного оточення і добробуту народів.

Вони вчили відчувати Світлий Ірій та підносити молитви до нього і Творця, вчили жити у Праві, відати Праву, славити Праву.

Вони закликали відкидати спокуси антисвіту, противитись духовним крадіжкам і рабскості, вчили боротись з магією і окультністю.

Бо для світлої людини найголовнішим є розуміння задуму Творця, намагання духовно удосконалювати себе та оточення, щирі прагнення до зростання душею на вищі рівні Світлого Ірію, намагання бути у кожному своєму втіленні духовно мудрими, завжди гармонійно співіснуючи з усім світлим на планеті.

Фото 15. Слов'яни – люди які живуть у Праві, відають Праву, та славлять Праву



Найвищі учителі давнини, слов'янські мудреці та Старотці, тому і шанувалися слов'янами як арії (як вищі духівники рівнів Творця), бо знали - душі аріїв возсядуть у Світлому Ірії поруч з Творцем, поряд з великими Предками, Славою, Порянем, Орем, Даждьбатом і Ясунем, і будуть допомагати тим світлим людям, які турбуються про вічність вселенського життя.

Світлі знання аріїв ніколи не будуть служити темним цілям, а будуть передані лишень світлим душам, тим, які зможуть стати учнями та духовними спадкоємцями великих Отців.

Фото 16. Духовних знань усім світлим душею землянам!



Бо усі світлі душі - діти Творця, які славлять Праву, відають Праву, живуть у ній, які слідують закону Творця та щиро люблять свого духовного Отця.

У цьому і є смисл вічного вселенського життя людини!

* * *

Святояр
(по матеріалам з інтернету) переклад з - http://sviatoiar.livejournal.com/#entry_906
.

Link | |

Псевдослов'янізм та слов'янські цінності

Sep. 15th, 2015 | 07:11 pm



Фото 1. Слов'яни – духовні брати у Праві

Особливістю земної заідеологізованого суспільства початку двадцять першого століття є спроби зумисної підміни світлих смислових світоглядних понять на поняття протилежного значення. Такий процес не обійшов стороною і таку важливу сферу, як давні знання слов'ян про вселенську світобудову, про Ірій та Творця-Сварога.

Під виглядом давньослов'янського все частіше і наполегливіше підноситься замаскована до невпізнання антислов'янська ідеологія, не слов’янські за змістом поняття, темні окультні вчення, надзвичайно небезпечні для світлих душею людей, які вірять у Світлий Ірій та Праву – слов'ян.

Для наших предків бути слов'янином означало – жити у Праві, відати Праву, славити Праву, любити коло світлих душею людей і закони Прави. Так як Права є найвищою частиною Світлого Ірію, а її закон, закон Творця-Сварога, визначає сутність слов'янина, його світлий світогляд і любляче єство.

Бо тільки така праведна людина, чиста і світла душею, яка глибоко приймає і шанує ієрархію Прави, систему духовних її цінностей, має право називатися слов'янином.

Тому, слов'янство – це спільність світлих душею людей, які пізнали і прийняли знання Прави (пройшли просвітлення), та обрядово були посвячені у слов'яни. Вони братство тих, хто здатен жити у Праві, відати Праву, славити її - коло православних.



Фото 2. Слов'янські обряди світлі і переповнені любов'ю до людини світлодушої

Давнє посвячення у слов'яни носило урочистий характер і здійснювалося Старотцями-Рахманами і волхвами у дні великих свят, на великих духовних дійствах, які проходили у регіонах на Світовидових (Святовидових) полях коло центральних святилищ, недалеко від Рахмано-волхвівських центрів.

Той хто посвячувався у слов’яни клявся бути вірним Праві, шанувати її, пам'ятати великих Предків, душі яких споглядають на слов'ян зі Світлого Ірію - Слави (Слав-Яня), Поряня (Пор-Яня), Оря (Орі-Яня), Даждьбата, Ясуня та інших.

Майбутній слов'янин брав обітницю: до кінця днів своїх берегти світлість душі, берегти духовний зв'язок зі Світлим Ірієм, з вищим духовним сонмном Богів-Предків на чолі з Творцем-Сварогом, зі своїм духовним родом. Він одягав особливий освячений духівниками оберіг, який носив на грудях і з яким ніколи не розставався.

Так являвся світу слов'янин, хранитель і носій знань Прави, здатний жити за такими та нести їх іншим. Як правило, він був представником світлодуших народів, раніше поселених на Землі, тому міг мати різний колір шкіри, волосся, очей, але вирізнявся вмінням і бажанням любити Творця і шанувати Праву.



Фото 3. Слов'янський оберіг-сварга виконаний за карпатськими зразками

В ті давні часи не вірити в Праву, означало лишень одне – небажання бути слов'янином, нездатність співіснувати на основі братерства зі світлими людьми у слов'янській громаді, залежність від окультизму.

Тих хто не пройшов посвячення у слов'яни (православні), не допускали у слов'янське коло. До них ставилися як до неспроможних берегти світлість душі. Їх не приймали на проживання у слов'янських поселеннях, з ними контактували дуже обережно, зберігаючи душевний спокій, уникаючи таким чином, можливих темних впливів і окультних атак (як правило відступники були схильні до дії чорної магії).

Натомість, у просвітлених знаннями, внаслідок високого духовного рівня, знань Прави та життя у Праві, виникав стан внутрішнього бачення духовних якостей оточуючих, який допомагав виявляти присутність темного у тонких тілах явлених (істот антисвіту).

Нині здатність духовного бачення у переважної більшості нащадків слов'ян розвинена занадто слабко. Бо з відходом Старотців-Рахманів та втратою просвітницької, рахмано-волхвівської системи у кінці 18 – на початках 19 століття, школа давнього слов'янського просвітлення перестала існувати.



Фото 4. Слов'янський світ і його оточення у кінці 9 ст.н.е. (карта ДЦ "Рівне-Суренж")

Високі духовні знання втратили своїх носіїв, а їх вплив на життя колись слов'янських народів, зберігся лишень у формі далеких слов'янських традицій, і, переважно, у серці слов'янського світу – Волино-Карпатському регіоні ( http://horber.livejournal.com/#entry_1249 ).

Не дивлячись на усі можливі спроби сучасної науки розшифрувати давні слов'янські знання, зробити це їй так і не вдалося. І для цього є декілька причин.

Головною серед причин є - відсутність знань про Світлий Ірій, Праву, знань ієрархії духовного світу - вселенської керуючої системи (у Всесвіті) очоленої Творцем.

Другою причиною є - вузькість матеріалістичного підходу до розуміння Всесвіту, до значення духовного життя у ньому, що не дає можливості науці досягнути і двадцятої долі знань про устрій Всесвіту та світобудови у цілому.

Третьою причиною є - обмеженість знань про людину та її духовну частину, про здібності та властивості людської душі. Такі знання виходять в основному від шкіл східних релігій, але у надто зміненому та різко спрощеному вигляді.



Фото 5. Слов'янські Старотці-Рахмани досконало знали будову тонкого тіла людини і володіли методами боротьби з недухами

І хоча у східній медицині до нині застосовуються методи впливу на тонке тіло людини, на енергетику її центрів, можливості духовного лікування при цьому не становлять і десятої долі того, що вміли слов'янські Старотці-Рахмани ліквідуючи недухи (недуги).

Слов'янські духівники добре знали - поступове духовне падіння людей, які відкинули життя за правилами Прави, приводило їх до значного ослаблення душі. Вони ставали «очремі» - землянами з очорненою душею.

Подальше падіння таких осіб приводило їх у стан «чорноголовості» - повної втрати у тонкому тілі вищої з його чакр, що зумовлювало зупинку процесу духовного кормління індивіда вищими світлими силами Світлого Ірію і Творця.

Наступний етап падіння «чорноголового» підводив його до стану «нелюда», коли місце вмираючої душі займали істоти антисвіту, які включали процес духовного вампірування (крадіжок енергії) з тонких тіл рідних, сусідів, знайомих, усіх оточуючих.

Енергетика тонкого тіла "нелюда" тепер повністю залежала від "вмілих" його дій по паразитуванню, шляхом подолання волі жертви (польового захисту) емоційним сплеском. Усвідомлені (чи не усвідомлені) магічні та окультні дії, через проведення різних ритуалів, вияв агресивності, хитрощів, лукавої поведінки, ставали способом існування такого падшого.



Фото 6. Злість, егоїзм, відсутність світлого світогляду руйнують душу людини

Усі слов'яни минулого добре розуміли цінність світлої душі та її значення для наступних реінкарнацій (пакибуття). Тому зверталися до Старотців-Рахманів і волхвів, як до духовних лікарів-цілителів, здатних допомогти у боротьбі з недухами: навроченнями, порчами, приворотами та іншими проявами агресивної окультності та магії.

Зрозуміло, що цілительство слов'янських духівників, Старотців-Рахманів та волхвів, викликало жорстку протидію адептів антисвіту. Адже здійснюване Отцями просвітлення навколишніх народів стояло на заваді поширенню паразитування антисвіту, забирало основу існування такого.

Війна носіїв темних ідеологій з Старотцівсько-Рахманською системою призвела до ослаблення такої та визначила її зникнення на землях Європи до кінця 18 - початку 19 століття.

Останнім бастіоном оборони став Волино-Карпатський регіон, де у 19 столітті упокоїлися останні слов'янські духовні вчителі - Старотці-Рахмани та волхви. З того часу розуміння православ'я, як життя у Праві, відання Прави, славлення Прави, переставало сприйматися у значенні системного просвітлення та слов'янізації.

Замість цього світу був наданий псевдославянізм - лукава і чорна підробка, сурогат з понять антисвіту, одінської і яхівської величі, вседозволеності та агресивного всевладдя, який підносить окультність та магію на п'єдестал світової політики у формі сталінського тоталітаризму та усіляких форм фашизму ( http://horber.livejournal.com/#entry_870 ).

Набирає сили і процес підміни всього слов'янського зумисно псевдослов’янським - примітивним і племінним, тим, яке не має відношення до слов'ян. Слов'ян навмисно виставляють у образах надуманих родичів готів, вікінгів, варягів (яхів) - носіїв темного одінізму.

Слов'янству приписують риси властиві їхнім ворогам - авторитарність, прагнення до матеріальних благ, злостивість та окультність, поклоніння чорним богам, примітивну ритуальність та войовничість, агресивність та продажність.



Фото 7. Яке відношення усе це має до слов'ян, слов'янського світогляду і духовності?

Нащадкам слов'ян, на протязі 19-20 століть, у межах різних імперій, вбивають у голову, що саме ці риси і є древніми слов'янськими цінностями! У школах та університетах, у пресі та на телебаченні звеличуються ті князя і бояри, які відкинули слов'янську віру та світогляд, які стали зрадниками слов'янського способу життя, які виявилися носіями авторитарності, підлості, жорстокості, ворожості, кровожерливості, користолюбства (як Рюриковичі з часів Ольги та Володимира).

Проте, особливий поштовх псевдослов'янізм отримав на початках двадцять першого століття.

Ідеологічні химери візантизму, одінізму, яхветизму, єгипетської і азійської чорної магії, сатанізму, окультних вчень германців та хазар, практики таємних орденських лож, шанувальники псевдославянізму відверто одягнули у слов'янські одежі та почали називати "світоглядом" слов'ян.

З засобів інформації, книг, інтернету, з екранів телевізорів виринули потоки відвертої брехні та неправди, які видають ворогів слов'янського світогляду майже благодійниками та істинними слов'янськими отцями минулого.

Вороги слов'ян (зовнішні та внутрішні) постали у романтичних образах переможних та гордиливих магів-завойовників, які вбивають ворогів, власне слов'ян, бо ті не до кінця зрозуміли чорної "величі" кривавих месій!



Фото 8. Нині чорні відьмаки відкрито видають себе за «слов'янських волхвів»

Все більш наполегливо псевдослов’яністи формують "образи" давнього слов'янина з фігур темних і бездушних, які не мають відношення до світлих предків слов'ян.

Слов'янина вони малюють як якогось оскаженілого вояку (подібно скіфові або гунну), охопленого пристрастю уявної величі (подібно візантійцю або варягу), як завзятого носія магії і окультизму (подібно готу або вікінгу), здатного лукаво обвести навколо пальця занадто простодушного (подібно хазарину або яху).

Зміцненню псевдослов’янізму допомагає і масове проникнення у засоби масової інформації матеріалів про магічні знаки які ведуть людину до контакту з антисвітом (скандинавських, одінських, яхівських рун), а також описів ритуалів виконуваних з такими, що веде до неусвідомленого виклику темних духів з низів антисвіту.

Крім того, такі скандинавські, одінські та, особливо, яхівські руни, псевдослов’яністи намагаються видавати за слов'янські, погіршуючи положення тих, хто щиро шукає слов'янські корені та захоплюється різними знаками, сприймаючи їх за світлі.



Фото 9. Хіба такими злими та бездушними могли бути слов'янські предки?

Псевдослов’янізм брехливо каже і про, начебто, масове захоплення давніх слов'ян розкішшю, золотом (як благодаттю), про бажання еліти слов'ян панувати над своїми народами за будь-яку ціну, що повністю не відповідає слов'янському світогляду і системі устрою слов'янського суспільства часів бусових, часів троянових (часів управління суспільством Троянню).

Розпізнати таку брехню здатна не кожна людина, а лишень та, яка знайома з «Велесовою книгою» (давнім текстом Старотців-Рахманів), духовною культурою слов'ян та істинними слов'янськими традиціями.

Але хто ж є отими псевдослов’яністами? Хто зацікавлений у перекрученому трактуванні слов'янського минулого, у очорненні та підміні слов'янського світогляду чимось іншим?

У першу чергу такими є ті, хто століттями боровся з Правою, Старотцівсько-Рахманською, волхвівською системою, хто бажав використовувати нащадків слов'ян, як засіб у боротьбі за світове панування.

Нині псевдослов’яністами є ті, хто приймає та множить брехню про слов'ян, хто під виглядом слов'янського світобачення розповсюджує темні ідеології візантизму, одінізму, яхветизму, єгипетської пітьми, у певних політичних цілях.

Для таких дуже важливо те, аби слов'янські нащадки остаточно втратили історію своїх Предків, історію великих духовних вчителів Прави, Старотців-Рахманів та волхвів, щоб вони стали примітивними носіями зла, войовничості, кровожерливості та прагнули до переділу світу на догоду самих псевдослов’яністів.



Фото 10. Переділ світу – мета темних сил

Слов'янські нащадки, які втратили духовність, за умислом псевдослов’яністів, повинні стати дзеркальною подобою тих, хто раніше вбивав слов'ян, завойовував слов'янські землі, знищував слов'янські святилища і храми, здійснював криваві та магічні ритуали.

Вони, ці нащадки, як обездушені раби антисвіту, повинні щиро вірити, що творене ними є вірним способом служінню ідеї особливої земної величі - цілі носіїв псевдослов’янізму.

Проте, таке маскування є лишень лукавим прийомом таємної війни з усім слов'янським, з нащадками слов'ян, з тими з них, хто береже давні та істинно слов'янські традиції. Таке маскування - спосіб боротьби антисвіту з Творцем-Сварогом і його дітьми на Землі, світлими душою людьми, які готові пізнати та полюбити Праву.

І якщо скинути яскраві одежі з того опудала, яке виставляє псевдослов’янізм, всередині ви не знайдете нічого, окрім одінської та скандинавської магії, єгипетського і аккадського окультизму, яхівської і варязької ритуальності, інших темних вчень, які формують в'язку та чорну антислов’янську отруту.



Фото 11. Слов'яни не носили наколок, псевдослов’яни – їх носять (наколка з назвою «Перун»)

Життя створене Творцем у Всесвіті – прекрасне і багатогранне. Воно дається людині для щастя і духовного розвитку.

Для світлих душею людей - воно можливість постійного духовного удосконалення, яке вимагає багаторазових явлень у цей світ. А закон Прави - закон для світлих людей, які прагнуть до пакибуття (реінкарнації та розвитку світлої душі).

Слов'яни знали, диво пакибуття – це і є вічне життя, про яке повинна піклуватись світлої душі людина і до якої повинна прагнути!

Для здійснення такого, людина повинна любити Творця і вчити цьому своїх дітей і онуків. Як і вчити їх зберігати знання Прави для їх нащадків, для наступних поколінь, коли стане можливим власне нове явлення у світ.



Фото 12. Творець радіє істинному людському щастю!

Але заслужити пакибуття можливо лишень живучи у Праві, відаючи Праву, славлячи Праву, шануючи Творця і Світлий Ірії, відкидаючи підступність псевдослов’янізму, чорноту і хижість темної окультності та магії.

Так вчили великі Отці минулого, великі арії, слов'янські Старотці-Рахмани минулого.

Низький уклін їм за це!

* * *

Святояр
(по матеріалам з інтернету) переклад з - http://sviatoiar.livejournal.com/#entry_623
.

Link | |